Таку думку висловила Представниця ООН Жінки в Україні Сабін Фрейзер Гюнеш. Вона впевнена, що увага до питань гендерної рівності в Україні допомгла їй оперативно відреагувати на проблему сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК) та протидіяти їй.

Наприкінці листопаду міжнародна тренерка та еспертка з локалізації Порядку Денного «Жінки, мир, безпека» (ЖМБ) Майя Аваліані на запрошення структури ООН Жінки в Україні провела два тренінги “Роль жіночого посередництва у реалізації порядку денного «Жінки, мир і безпека» та процесах відновлення в Україні” для представників та представниць регіональної та місцевої влади Запорізької, Чернігівської, Сумської та Кіровоградської областей. 

Протягом жовтня-листопада 2023 року громадська організація «Інтерньюз-Україна», спільно з Центром «Розвиток демократії» за підтримки структури «ООН Жінки Україна», організували серію офлайн-тренінгів з підтримки Порядку денного «Жінки, мир, безпека» (ПД ЖМБ) та «Молодь, мир, безпека» (ПД ММБ). Тренінги відбулись у Кропивницькому, Сумах, Чернігові та Запоріжжі.

25 жовтня перед головним входом до Штаб-квартири ООН у Нью-Йорку, в рамках проекту «Inside Out», встановили 50 портретів визначних жінок сьогодення, які своєю діяльністю просувають порядок денний - Мир, жінки, безпека. Однією з 50 героїнь-миротвориць фотоекспозиції «Inside Out» під гаслом «Мир починається з неї» («Peace begins with her») стала українка Олександра Матвійчук – правозахисниця, голова організації «Центр громадянських свобод», нагородженої Нобелівською премією миру 2022 року.

Київ, 21 червня, 2023 р. - Жінки, представниці та представники виключених груп повинні відігравати провідну роль у прийнятті рішень щодо повоєнного відновлення України, що допоможе створити в країні кращі та рівноправні умови для її подальшого розвитку. Саме про це говорили організатори додаткової події з ґендерного чутливого підходу до відновлення. Подія за участі українського уряду, жіночих правозахисних організацій, громадянського суспільства та приватного сектору відбулася напередодні міжнародної конференції з питань відновлення України - Ukraine Recovery Conference в Лондоні.

Ганна Суворкіна – українська дизайнерка одягу, яка відмовилася від співпраці з відомими брендами та дизайнерами за-для пошиття форми для українських військовослужбовиць. Те, що для неї почалося як волонтерство, і бажання працювати для спільної справи, пізніше спонукало переосмислити свою кар’єру та зустріти й перемогти нові виклики.

Через війну Валентині Наливайко довелося двічі залишати свій дім в Україні – спочатку в межах країни після вторгнення Росії у 2014 році, а потім знову, після повномасштабного російського вторгнення у 2022 році. Їй довелося двічі починати своє життя з нуля, Наразі - у Великобританії.

Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги (WPHF) оголосив конкурс проєктів в Україні для підтримки організацій громадянського суспільства, які працюють над збільшенням участі жінок у гуманітарному та кризовому впроваджені заходів, а також посиленням захисту жінок та дівчат, вимушено переміщених через війну в Україні.

Гандзя Морозова – кастинг-менеджерка та кінорежисерка з Києва. Після повномасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році Морозова очолила Український Жіночий Ветеранський Рух, відомий як VETERANKA, який доставляє гуманітарну допомогу на деокуповані території та в гарячі точки. З 24 лютого 2022 року організація посилила свій фокус на гуманітарній допомозі та розпочала серію сесій психологічної підтримки за сприяння ООН Жінки в рамках проекту «Трансформаційні підходи до досягнення гендерної рівності в Україні», який підтримується Офісом Віцепрем'єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та фінансується Урядом Швеції.

Українські жіночі організації громадянського суспільства були одними з перших, хто відреагував на гуманітарну кризу в Україні. У партнерстві з ООН Жінки вони продовжують відігравати провідну роль, яка є ключовою для післявоєнного відновлення.

Сила, сміливість, віра, хоробрість та незламність – все це про українських жінок. Наша місія – говорити про це щодня, але сьогодні особливий день. Волонтерки, мисткині, лікарки, науковці, захисниці, лідерки та активістки сьогодні об'єднані як ніколи. Перед загрозами та жахом війни гідно тримають стрій!

Юлія Кіріллова – це ветеранка, яка після повернення з війни змогла успішно адаптуватися до нової реальності, знайти себе та підсилити інших. У 28 років вона стала викладачкою в університеті та бореться за права жінок у війську та за його межами.

З моменту початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації 24 лютого 2022 року вже підтверджено загибель понад 2 тисяч жінок через обстріли, які зруйнували будинки та цивільні споруди по всій Україні. Загальні цифри, ймовірно, є набагато вищими: за даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини жінки становлять майже 40 відсотків з понад 21 тисяч жертв серед цивільного населення, зафіксованих у 2022 році. А з приблизно 7,9 мільйонів внутрішньо переміщених осіб в Україні жінки наразі складають не менше 90 відсотків.

Олександра Матвійчук – українська правозахисниця. Після протестів на «Майдані» в листопаді 2013 року, які призвели до повалення уряду та спричинили багато втрат серед активістів, вона створила сторінку Євромайдан SOS у Facebook. Як голова "Центру громадянських свобод", вона також надавала юридичну допомогу протестувальникам, які постраждали під час розгону. Разом зі своєю командою Матвійчук задокументувала понад 18 000 актів військовіих злочинів проти українського народу з 2014 року. "Центр громадянських свобод" отримав Нобелівську премію миру у 2022 році.

Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги (WPHF) оголосив конкурс проєктів в Україні для підтримки організацій громадянського суспільства, які працюють над збільшенням участі жінок у гуманітарному та кризовому впроваджені заходів, посиленням захисту жінок та дівчат, покращенням соціально-економічного відновлення й політичної участі жінок та дівчат, вимушено переміщених через війну в Україні.

Наталія Новицька - проєктна менеджерка Благодійної організації «Позитивні Жінки». Основними цілями нашої організації є розширення прав і можливостей жінок, забезпечення їх доступу до послуг та розвиток лідерства. Війна поставила всі наші цілі під загрозу. Перші тижні наша команда, в першу чергу, думала не про лідерство, а про безпеку. Чи варто виїжджати, чи залишитись? Як забезпечити безпеку своїм близьким?

Ольга Світлична народилася в Маріуполі, останні п'ять років вона будує кар'єру в секторі безпеки. У 24 роки стала уповноваженою Голови Національної поліції з дотримання прав людини. З часом почала керувати відділенням міжнародного співробітництва у Донецькому державному університеті внутрішніх справ.

Вона — начальниця одного з відділів в Управлінні дотримання прав людини. Займається темами гендерної рівності та протидії домашньому насильству. Щоб потрапити на нинішню посаду, довго готувалася — вчила законодавство у сфері захисту прав людини та міжнародні стандарти. Пройшла всі онлайн-курси на тему прав людини та домашнього насильства, які тільки змогла знайти. Із семи кандидатів врешті обрали саме її.

Любов Максимович - голова громадської організації «Жіночі перспективи». Сьогодні діяльність, якою вони займалися до повномасштабної війни, стала більш актуальною та потрібною. У лютому їхня команда створила тимчасовий притулок для внутрішньо переміщених осіб, через який пройшли вже орієнтовно 600 жінок і дітей. Нещодавно ГО «Жіночі перспективи» отримали фінансування від Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН WPHF, спрямовану на надання життєво необхідної допомоги жінкам та дівчатам, які постраждали від війни в Україні. Центр допомагає жінкам шукати роботу, надає психологічні, юридичні консультації, соціальний супровід і працює як хаб підтримки для інших жіночих громадських організацій у восьми областях України.

44-річна Анастасія Перепилиця знає про переміщення з власного досвіду. У 2014 році вона мала стабільну роботу у фінансовій сфері та жила нормальним життям разом зі своїм чоловіком і двома дітьми в Донецьку Донецької області на сході України. Але коли російська армія вторглася до її рідного міста, вона була змушена тікати з родиною до Запоріжжя, міста, розташованого на берегах Дніпра на південному сході країни.