За словами Валентини Наливайко: “Перше, що мають робити українці, які живуть за кордоном, – це шукати можливості допомогти Україні”

Через війну Валентині Наливайко довелося двічі залишати свій дім в Україні – спочатку в межах країни після вторгнення Росії у 2014 році, а потім знову, після повномасштабного російського вторгнення у 2022 році. Їй довелося двічі починати своє життя з нуля, Наразі - у Великобританії. Але завдяки чіткій мотивації вона змогла здолати тугу за рідною домівкою, вивчати маркетинг та знайти роботу по місцю. Також Валентина продовжує допомагати країні з-за кордону, аби покращити життя людей, які постраждали від війни. Це великі партії візочків для немовлят, 9 тон гуманітарної допомоги та інші приклади волонтерства у Великобританії.

Я родом з Донецька, і тому для мене війна почалася ще у 2014 році. Коли стало зрозуміло, що конфлікт на сході країни приймає серйозний масштаб, моїй сім’ї довелося переїхати до Києва. Моє життя з того моменту кардинально змінилося. Мій тато, попри свою високу посаду начальника інспекції інтелектуальної власності України, вирішив піти військовим добровольцем, щоб захистити свій дім і свою країну. Він нещодавно повернувся з Бахмута та Слов’янська.

До початку повномасштабної війни я працювала маркетологом. Іноді разом з подругою-тренеркою організовувала фітнес-тури до Єгипту та Карпат. У вільний від роботи час проводила тренування для жінок. Також я займалася благодійністю, організовувала тренування для притулку "В Добрі Руки".

В перший день війни я, як, напевно, і всі українці, не вилазила з новин, постійно була на зв’язку з рідними та друзями. Хотілося допомагати, на другий день війни моя подруга порекомендувала звернутися до штабу Жіночого Ветеранського Руху. З ними я працювала на кухні, чистила картоплю, ми готували обіди для військових та територіальної оборони, приймала заявки на допомогу від військових та цивільних, іноді приходилось сортувати речі, завозити допомогу по адресах. Я пишаюсь, що за покликом долі я опинилась саме в Жіночому ветеранському русі. Це неймовірні люди, які боряться та виборюють права жінок-ветеранів, допомагають військовим та цивільним у такий важкий час. Саме такі організації зміцнюють суспільство та допомагають забезпечити майбутнє, у якому ми всі бажаємо жити. Пишаюсь, що я є частиною цього.

У травні 2022 року, коли я їхала до Англії мені було важко, тяжкість на серці, бо всі залишаються у країні: хтось воює, хтось йде парамедиком, хтось волонтерить, а я їду. Але тоді я почала запитувати про допомогу українцям абсолютно у всіх: у консула, на заняттях з англійської мови, у людей, в яких я жила на той момент. Я питала контакти місцевих волонтерів.

Близько 9 тон гуманітарної допомоги вдалося передати в Україну. Це були окопні свічки, їжа, декілька генераторів, одяг для дорослих та дітей, медицина, постільна білизна, подушки, ковдри, дитячі візочки та інше.

Я вважаю, перше, що треба робити українцям, які перебувають за кордоном, це шукати можливості допомоги країні, а не просто сидіти і чекати, коли все завершиться. У кожній країні вже створені волонтерські групи від українців, які довгий час проживають за кордоном.

Публікація вийшла в межах проекту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення ґендерної рівності в Україні» за підтримки Офісу Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та фінансування Уряду Швеції.