За словами Олександри Матвійчук: «Наша амбітна мета — задокументувати кожен найменший воєнний злочин у кожному населеному пункті.»

Олександра Матвійчук – українська правозахисниця. Після протестів на «Майдані» в листопаді 2013 року, які призвели до повалення уряду та спричинили багато втрат серед активістів, вона створила сторінку Євромайдан SOS у Facebook. Як голова "Центру громадянських свобод", вона також надавала юридичну допомогу протестувальникам, які постраждали під час розгону. Разом зі своєю командою Матвійчук задокументувала понад 18 000 актів військовіих злочинів проти українського народу з 2014 року. "Центр громадянських свобод" отримав Нобелівську премію миру у 2022 році.

Ми відкрили сторінку на фейсбуці й назвали “Євромайдан SOS”. Це була авантюра, бо серед нас не було жодного адвоката. Перший пост був опублікований до постраждалих, аби вони зверталися по безплатну юридичну допомогу. Наступний — до адвокатів.

Декілька місяців ми працювали цілодобово, спали по 3-4 години в офісі. Я шкодую, що немає якихось романтичних спогадів, як в усіх учасників протесту: як вони грілися біля багаття, співали гімн тощо. Нам не було часу думати, як уявляємо собі перемогу Майдану. Ми цілодобово працювали з людським болем.

Пам’ятаю перший звіт у 2014 році, він називався “Ті, які пройшли через пекло”. Я тоді свідомо обрала тему катування: війна надовго, тож я мала себе привчити до таких історій. Я не можу себе до цього привчити.

Ти якоїсь миті розумієш, що люди розказують це тобі в надії, що справедливість існує, бодай відкладена в часі. Це дуже зобов’язує, бо люди від тебе чогось чекають. Ти ж не історик, ти не для національних архівів це документуєш.

24 лютого [коли росія вторглась в Україну у 2022 році] був дуже спокійний ранок. Тому що це вже сталося — ну що вже панікувати? Чоловік почав складати якісь речі, я приготувала сніданок, як ніколи раніше не робила, потім рушили на роботу.

З практики 2014 року ми знали, що росія вишукує активних людей, щоб вибити їх зі спротиву. Ми не хотіли полегшити їй завдання...

Але, крім усього, нас підтримувала ще одна емоція — це велика любов до своєї країни, до людей, до свободи. Ми всі стоїмо на плечах попередників і попередниць. Зокрема, маємо незалежність, бо попередні покоління в набагато складніших умовах плекали й боролися за неї. 

Наша амбітна мета — задокументувати для майбутніх досліджень та покарань кожен найменший воєнний злочин у кожному населеному пункті, аби злочинці у майбутньому зазнали покарання... Якщо ми хочемо стійкого миру, нам потрібне правосуддя.»

Повну версію історії Олександри Матвійчук можна прочитати на сайті Hromadske. Матеріал створено у співпраці з проєктом ООН Жінки «Реформи децентралізації та безпека в громаді: трансформаційні підходи до гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок в Україні», що фінансується Урядом Данії.