За словами Олександри Матвійчук: «У війні із Росією українки боряться зокрема за те, щоб наші доньки вже ніколи не були змушені комусь доводити, що вони теж люди».

25 жовтня перед головним входом до Штаб-квартири ООН у Нью-Йорку, в рамках проекту «Inside Out», встановили 50 портретів визначних жінок сьогодення, які своєю діяльністю просувають порядок денний  - Мир, жінки, безпека. Виставку приурочено до щорічних відкритих дебатів Ради Безпеки ООН на тему "Жінки, мир, безпека". Захід став чудовою нагодою відзначити  важливу роль жінок у розбудові та захисті миру в світі: як членкинь громад, політикинь, посередниць та миротвориць, які впливають та формують майбутнє.

Однією з 50 героїнь-миротвориць фотоекспозиції «Inside Out» під гаслом «Мир починається з неї» («Peace begins with her») стала українка Олександра Матвійчук – правозахисниця, голова організації «Центр громадянських свобод», нагородженої Нобелівською премією миру 2022 року.

Мир не настає, коли країна, на яку напали складає зброю. Тоді це не мир, а окупація. Російська окупація – це катування, депортації, примусові усиновлення, заборона ідентичності, фільтраційні табори, масові могили. Тому жінки в Україні боряться за мир та свободу. Жінки приймають державні рішення, жінки воюють у ЗСУ, жінки координують волонтерські ініціативи, жінки документують воєнні злочини. Тому що мужність немає гендеру.

Війна із Росією – це не просто війна двох держав. Це війна двох систем – авторитаризму та демократії. Кожній із них відповідає свій набір цінностей та установок.

В «руском мірє» жінка виконує тільки визначені для неї ролі в родині та суспільстві, а чоловік має домінувати за визначенням. На цих культурних установках тримається авторитарний режим. Усталені стосунки між людьми відображають уявлення цього суспільства, якою може бути політична влада. Так особисте стає політичним. Тому у Норвегії жінки мають рівні права із чоловіками, в Афганістані жінкам заборонено навчатися в університетах, а в Росії домашнє насильство декриміналізоване – бо це завжди проекція того, що робить сама влада із людьми в цій країні.

У цій війні із Росією жінки боряться також за те, щоб наші доньки вже ніколи не були змушені комусь доводити, що вони теж люди.

Не може бути стійкого миру без справедливості. Ця війна результат безкарності, якою Росія насолоджувалася десятиліттями. Російські війська вчиняли воєнні злочини в Чечні, Грузії, Сирії, Лівії. І ніколи не були покарані. Росія повірила, що можете робити, що захоче.

Мир – це свобода жити без страху та мати довгу перспективу. Тож моє завдання дати шанс на справедливість кожній людині, яка постраждала у цій війна. І тим самим попередити інші.»