До повномасштабного російського вторгнення в Україну Юлія Конончук навчалася у Київському Національному Університеті імені Тараса Шевченка. Вона виграла стипендію на навчання у Великій Британії та мала розпочати там навчання в університеті восени 2022 року, але їй вчасно не надали візу.

Діана Андруник – фотографиня та фотожурналістка, яка 11 років займається художньою та рекламною фотографією. З 2021 року працює з Жіночим ветеранським рухом VETERANKA над кількома проектами разом із військовими. Одна з них: «Жінка-воїн — насамперед жінка». Через п’ять місяців після повномасштабного російського вторгнення Андруник була змушена покинути Україну та переїхати до Великобританії заради безпеки своєї родини.

Вероніка Литвиненко – волонтерка та графічна дизайнерка Жіночого Ветеранського Руху. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну застало її в Києві, а всю її родину – у Маріуполі.

Олександра Матвійчук – українська правозахисниця. Після протестів на «Майдані» в листопаді 2013 року, які призвели до повалення уряду та спричинили багато втрат серед активістів, вона створила сторінку Євромайдан SOS у Facebook. Як голова "Центру громадянських свобод", вона також надавала юридичну допомогу протестувальникам, які постраждали під час розгону. Разом зі своєю командою Матвійчук задокументувала понад 18 000 актів військовіих злочинів проти українського народу з 2014 року. "Центр громадянських свобод" отримав Нобелівську премію миру у 2022 році.

Лариса Денисенко - журналістка, адвокатка, правозахисниця та співзасновниця Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем». До війни Лариса та «ЮрФем» займалися переважно адвокатуванням жіночого лідерства у юридичній професії, забезпечували менторство та займалися веденням стратегічних справ, які стосувалися домашнього насильства й гендерно зумовленої дискримінації. Зараз цей перелік доповнився представництвом інтересів та юридичним захистом дівчат, жінок, чоловіків та хлопчиків, які вціліли від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, в якому масово звинувачується сьогодні російські військові.

Сільські жінки стикаються з різними формами дискримінації та є особливо уразливими на тлі російського військового вторгнення. У 2016 році Софія Буртак заснувала громадську організацію «Бізнес мережа сільських жінок», що наразі об’єднує понад 300 сільських жінок, у тому числі фермерок, представниць місцевого самоврядування тощо. Вона активно бере участь у підтримці прав сільських жінок і відстоює гендерно чутливий сільськогосподарський сектор, який більше враховує інтереси жінок-фермерів та жіночого сільськогосподарського бізнесу. Софія пояснює, що з моменту першого вторгнення Росії в Україну в 2014 році сільські жінки несуть величезний тягар, опікуючись про сім’ї, забезпечуючи продовольство для армії та розміщуючи мільйони внутрішньо переміщених українців і українок.

Повноцінна участь жінок у громадському житті може повністю трансформувати їхні громади. Жінки хочуть брати активну участь у процесах прийняття рішень на місцевому рівні, і вони довели, що можуть досягти позитивних результатів, перебуваючи на високих політичних посадах, впевнена Максименко Софія, лідерка групи самодопомоги та новообрана голова Званівки, постраждалої від конфлікту громади в Донецькій області, що розташована поруч з лінією зіткнення.