За словами Вероніки Литвиненко: «Піклуючись про себе, ми зможемо зробити більше для себе і для країни».

Вероніка Литвиненко – волонтерка та графічна дизайнерка Жіночого Ветеранського Руху. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну застало її в Києві, а всю її родину – у Маріуполі. Вона почала волонтерити в організації наприкінці лютого 2022 року, на третій день вторгнення. Її мати та бабуся зараз є біженцями в Данії, але Литвиненко залишається в Україні та каже, що волонтерство дало їй ресурси та сили боротися, жити та бути корисною для своєї країни.

Ще у 2014 році, у свої 17 років, я почула перші постріли і побачила рідне місто захоплене окупантами. Я була ще школяркою, бачила це на власні очі, але тоді ще не до кінця все розуміла в силу віку. Відраза до загарбників з’явилася ще тоді. Події 2014-го року надихнули мене піти на історичний факультет. З Маріуполя я переїхала ще у 2015 році. Та лише зараз я повноцінно відчула, як може бути погано з “руським міром”.

24 лютого світ для мене остаточно поділився на чорне та біле. Я жила в Києві, втратила роботу. А вся моя сім’я – батьки, молодший брат, тітка з чоловіком – всі найближчі для мене люди залишились в Маріуполі. Поки вся моя родина знаходилася під бомбардуваннями, без зв‘язку, я не знала, чи побачу їх знову і потроху втрачала глузд. Єдине, що рятувало мене від відчаю – це волонтерство. В голові роїлася думка: «Я допоможу тут – хтось допоможе там». Так, на третій день після повномасштабного вторгнення я потрапила до Жіночого Ветеранського Руху.

Загалом за ті місяці, поки моя родина перебувала в окупованому місті, я не просто протрималася, а ще й окреслила для себе величезну зону росту – напрямок, в якому хочу рухатися і чим хочу займатися далі. Ми всі тоді розставили для себе пріорітети: чого ми хочемо в житті, якщо раптом це останній день. Перш за все, це привело мене до розуміння, що я все ж таки хочу займатися дизайном. А моє перебування серед різних, але сильних жінок, спілкування з ними та спільна діяльність відкрили мені, що ще я можу зробити корисного.

А ще на мене цікаво вплинула група психологічної підтримки, яку організували в Жіночому Ветеранськуму Русі за підтримки ООН Жінки в Україні. Я спробувала, хоч і не чекала, що буде одразу якийсь явний результат. Але, неочікувано для себе, після онлайн і офлайн занять помітила, що мене не дратують дрібниці, як було раніше, мені почали снитися сни, я знову почала малювати.

На жаль, ми не можемо бути всюди одночасно: прикривати друзів на передовій, пакувати гуманітарку, заробляти гроші, щоб донатити, влаштовувати курси з будь-якої допомоги. Але, піклуючись про себе, ми точно можемо зробити більше – для себе і для країни.

Спільно з ООН Жінки в Україні Жіночий Ветеранський Рух реалізує проект «Сильні для сильних», у рамках якого жінки-ветеранки допомагають цивільним громадянам і громадянкам подолати тривогу та страх, набути необхідних навичок виживання в умовах активних бойових дій та підтримати психологічне здоров’я. Захід реалізується в рамках проекту ООН Жінки «Трансформаційні підходи до досягнення гендерної рівності в Україні» за підтримки Офісу Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та фінансування Уряду Швеції.