За словами Софії Буртак, лідерки мережі сільських жінок: «Сільські жінки це ключ до продовольчої та соціальної безпеки України»

Сільські жінки стикаються з різними формами дискримінації та є особливо уразливими на тлі російського військового вторгнення. У 2016 році Софія Буртак заснувала громадську організацію «Бізнес мережа сільських жінок», що наразі об’єднує понад 300 сільських жінок, у тому числі фермерок, представниць місцевого самоврядування тощо. Вона активно бере участь у підтримці прав сільських жінок і відстоює гендерно чутливий сільськогосподарський сектор, який більше враховує інтереси жінок-фермерів та жіночого сільськогосподарського бізнесу. Софія пояснює, що з моменту першого вторгнення Росії в Україну в 2014 році сільські жінки несуть величезний тягар, опікуючись про сім’ї, забезпечуючи продовольство для армії та розміщуючи мільйони внутрішньо переміщених українців і українок.

У сьогоднішніх обставинах українських сільських жінок можна поділити на три категорії, кожна з яких має специфічні ризики та уразливості. По-перше, це жінки, які проживають на територіях, тимчасово окупованих російськими військовими. Вони страждають від інформаційної ізоляції, стикаються з величезним ризиком насильства та не можуть виконувати сільськогосподарську роботу через високу незахищеність та брак ресурсів. Місцеві ветеринарні послуги для худоби також недоступні. Оскільки польові роботи залежать від погоди та сезону, весь ланцюг постачання сільськогосподарської продукції в країні також під загрозою.

По-друге, є сільські жінки, які живуть у зонах активних бойових дій. Незважаючи на високі безпекові проблеми та потреби в гуманітарній допомозі, вони єдині можуть піклуватися про літніх членів сім’ї та дітей. Вони не мають доступу до основних ліків, фінансових та медичних послуг, у них немає коштів на закупівлю основних речей, тому що зазвичай всі гроші інвестуються в сільське господарство. Вони страждають від брак електропостачання, чистої води та інформації. Ці жінки також відрізані від шляхів евакуації, оскільки транспортне сполучення доступне лише через великі міста.

І третя категорія – це жінки у відносно безпечних сільських районах, які приймають внутрішньо переміщених осіб (ВПО) – жінок та чоловіків. За відсутності інфраструктури гостинності в селах немає місця, щоб розмістити та нагодувати всіх переселенців. Весь тягар догляду за ВПО лягає на місцевих сільських жінок. У більшості випадків у цих жінок немає механізованих кухонних приладів для приготування їжі для тисячі людей, які щодня прибувають до їхніх сіл, і їм доводиться виконувати всю роботу вручну.

У мирний час ми спрямовуємо наші зусилля на організацію курсів водіння для жінок у сільській місцевості, щоб вони могли вільно пересуватися та мали кращий доступ до всіх необхідних послуг, включаючи медичне обслуговування, банківські послуги тощо. Ми також адвокатуємо за інвестиції в сільськогосподарське обладнання, щоб мінімізувати жіночу ручну працю в сільській місцевості. Війна яскраво продемонструвала, наскільки важлива роль сільських жінок в Україні. Під час цієї кризи сільські жінки – це ключ до продовольчої та соціальної безпеки України».

Разом зі структурою ООН Жінки в Україні Софія Буртак та її команда планують закупити напівпромислове кухонне обладнання для приймаючих громад, зокрема двоколісні трактори, доїльні установки тощо, щоб мінімізувати ручну працю, необхідну для обробки та приготування їжі для ВПО, які тікають від військової небезпеки із Маріуполя, Харкова та інших районів і міст активних бойових дій.