Центр гендерної культури та Музей жіночої та гендерної історії започаткували феміністичну ініціативу – шляхом збору пропозицій від мешканців міста подати відповідні варіанти до топонімічної комісії, щоб при подальшому перейменуванні на карті міст України жіночих імен більшало. ООН Жінки в Україні підтримали таку ініціативу. Харків став першим містом, де її було запущено.

Інна Бєлянська — фінансова експертка, яка понад 20 років працює на ринку страхування життя в Україні. Вона є головою міжнародної компанії страхування життя МетЛайф, яка, окрім потреби надавати якісні послуги зі страхування, підтримує різні соціальні ініціативи, у тому числі для економічного уповноваження жінок.

Ганна Суворкіна – українська дизайнерка одягу, яка відмовилася від співпраці з відомими брендами та дизайнерами за-для пошиття форми для українських військовослужбовиць. Те, що для неї почалося як волонтерство, і бажання працювати для спільної справи, пізніше спонукало переосмислити свою кар’єру та зустріти й перемогти нові виклики.

Моя ціль – показати, що не обов’язково їхати закордон, кудись на заробітки, а можна реалізуватись в підприємництві і в Україні, навіть впродовж війни.

Любов Максимович - голова громадської організації «Жіночі перспективи». Сьогодні діяльність, якою вони займалися до повномасштабної війни, стала більш актуальною та потрібною. У лютому їхня команда створила тимчасовий притулок для внутрішньо переміщених осіб, через який пройшли вже орієнтовно 600 жінок і дітей. Нещодавно ГО «Жіночі перспективи» отримали фінансування від Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН WPHF, спрямовану на надання життєво необхідної допомоги жінкам та дівчатам, які постраждали від війни в Україні. Центр допомагає жінкам шукати роботу, надає психологічні, юридичні консультації, соціальний супровід і працює як хаб підтримки для інших жіночих громадських організацій у восьми областях України.

44-річна Анастасія Перепилиця знає про переміщення з власного досвіду. У 2014 році вона мала стабільну роботу у фінансовій сфері та жила нормальним життям разом зі своїм чоловіком і двома дітьми в Донецьку Донецької області на сході України. Але коли російська армія вторглася до її рідного міста, вона була змушена тікати з родиною до Запоріжжя, міста, розташованого на берегах Дніпра на південному сході країни.

Вона одна з мільйонів українців та українок, які були змушені покинути свої домівки з початку війни в лютому цього року. Понад 5,23 мільйона біженців, переважно жінок і дітей, втекли до сусідніх країн, і понад 7 мільйонів людей були переміщені всередині України. Для жінок нове місто чи країна часто означає зміни й у професійному житті – нове місце роботи, нова компанія чи зовсім нова професія. Однак в умовах війни такі зміни є складнішими.

Нещодавно громадське об’єднання «Мережа сільських підприємиць» підписало партнерську угоду з проєктом структури ООН Жінки «Просування ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок за рахунок реформи з децентралізації України». Ця ініціатива фінансується Урядом Канади. Відповідно до нової партнерської угоди, об’єднання буде сприяти залученню жінок з 13 громад у 4 областях (Волинській, Чернівецькій, Херсонській та Сумській) до участі у місцевому самоврядуванні.

Повноцінна участь жінок у громадському житті може повністю трансформувати їхні громади. Жінки хочуть брати активну участь у процесах прийняття рішень на місцевому рівні, і вони довели, що можуть досягти позитивних результатів, перебуваючи на високих політичних посадах, впевнена Максименко Софія, лідерка групи самодопомоги та новообрана голова Званівки, постраждалої від конфлікту громади в Донецькій області, що розташована поруч з лінією зіткнення.