За словами Богдани Короп: «Війна показала кожній із нас, що ми набагато сильніші та витриваліші, ніж здаємося на перший погляд»

Eкономістка, освітянка, науковиця, голова громадської організації «Центр креативності та інтелектуального розвитку».

Сама я родом з Вижницького району, Чернівецької області. Я економістка, освітянка, науковиця, голова громадської організації «Центр креативності та інтелектуального розвитку».

Вижницька громада невелика, тут проживає всього 17000 людей. Але це не завадило нашій громаді, з повномасштабною війною одразу включитись в допомогу та почати приймати вимушених переселенців. Багато людей шукали прихистку та допомоги. За попередніми підрахунками – це близько 3000 вимушених переселенців з Києва, Харкова, Маріуполя, Сум, Сєвєродонецька, Миколаєва, Запоріжжя, Дніпра. Багато жінок з дітьми, людей пенсійного віку та з інвалідністю. Звісно, життя громади змінилось.

Я поєдную громадську роботу із роботою економістки.

Більше 11 років пропрацювала у сфері освіти. У мене завжди було прагнення навчатись та навчати інших. У 2019 році наша громадська організація отримала перше фінансування від Міністерства молоді та спорту України та мали можливість організувати молодіжний обмін між молоддю Чернівецької області та студентами Ряшівського Університету, зокрема відвідати Підкарпатський науково-технологічний парк. З тих пір, я та наша громадська організація обрали для себе сферу розвитку підприємництва, а особливо підтримка та освіта для жінок, які хочуть започаткувати власну справу.

Моя ціль – показати, що не обов’язково їхати закордон, кудись на заробітки, а можна реалізуватись в підприємництві і в Україні, навіть впродовж війни.

З осені 2021 ми почали співпрацювати із громадською спілкою «Бізнес-мережа сільських жінок» щодо оцінки потреб жінок у громаді, мотивації жінок до участі у заходах. Зараз допомагаю із координацією жінок у Чернівецькій області у рамках проекту ООН Жінки «Просування гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок в рамках реформи децентралізації в Україні».

Одним із висновків оцінки потреб стало те, що жінки мають бажання створювати власний бізнес.

Прикладом для мене стала жінка – вимушена переселенка з Рубіжного, засновниця власного бренду дитячих гойдалок. Коли вона переїхала до нас, вона не здалася, не опустила руки, а відновила власний бізнес та має замовлення з України та закордону. Жіночі підприємницькі ініціативи потребують підтримки та старту для бізнесу. Це прагення потребує грантів та всебічної підтримки зі сторони держави та іноземних донорів, адже такі ініціативи призводять до розвитку громад.

Для мене сільська жінка – це жінка-творчиня і це не залежить від того чим вона займається. Вона завжди творить свій світ навколо, свою справу, ростить дітей, вирощує городнину чи займається бізнесом. Це жінка-бійчиня, яка незважаючи на події, погоду та інші зовнішні фактори, завжди готова стати опорою, незламна і готова діяти.

Війна показала кожній із нас, що ми набагато сильніші та витриваліші, ніж здаємося на перший погляд. Сільську жінку не так легко залякати труднощами, бо вона схильна завжди шукати і знаходити можливості, нестандартні рішення. Війна змусила кожну знайти в собі нерозкриті таланти, віру в себе і принесла розуміння, що для української жінки немає нічого неможливого.

Мені подобається така цитата "Поки ти говориш не те, що думаєш, слухаєш зовсім не те, у що віриш, і робиш зовсім не те, до чого здібний – то весь цей час і живеш зовсім не ти". Для мене важливо жити і постійно створювати щось нове, працювати на благо суспільства і змінювати середовище, де живу. І якось я постійно повертаюся до цієї думки, де б не була і де б не працювала. Тому всім жінкам бажаю бути собою, знайти свою справу, йти тільки вперед, не рахуючи кроків, прагнути нових вершин, вірити в себе.