Ганна Суворкіна – українська дизайнерка одягу, яка відмовилася від співпраці з відомими брендами та дизайнерами за-для пошиття форми для українських військовослужбовиць. Те, що для неї почалося як волонтерство, і бажання працювати для спільної справи, пізніше спонукало переосмислити свою кар’єру та зустріти й перемогти нові виклики.

Через війну Валентині Наливайко довелося двічі залишати свій дім в Україні – спочатку в межах країни після вторгнення Росії у 2014 році, а потім знову, після повномасштабного російського вторгнення у 2022 році. Їй довелося двічі починати своє життя з нуля, Наразі - у Великобританії.

Гандзя Морозова – кастинг-менеджерка та кінорежисерка з Києва. Після повномасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році Морозова очолила Український Жіночий Ветеранський Рух, відомий як VETERANKA, який доставляє гуманітарну допомогу на деокуповані території та в гарячі точки. З 24 лютого 2022 року організація посилила свій фокус на гуманітарній допомозі та розпочала серію сесій психологічної підтримки за сприяння ООН Жінки в рамках проекту «Трансформаційні підходи до досягнення гендерної рівності в Україні», який підтримується Офісом Віцепрем'єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та фінансується Урядом Швеції.

Юлія Кіріллова – це ветеранка, яка після повернення з війни змогла успішно адаптуватися до нової реальності, знайти себе та підсилити інших. У 28 років вона стала викладачкою в університеті та бореться за права жінок у війську та за його межами.

Олександра Матвійчук – українська правозахисниця. Після протестів на «Майдані» в листопаді 2013 року, які призвели до повалення уряду та спричинили багато втрат серед активістів, вона створила сторінку Євромайдан SOS у Facebook. Як голова "Центру громадянських свобод", вона також надавала юридичну допомогу протестувальникам, які постраждали під час розгону. Разом зі своєю командою Матвійчук задокументувала понад 18 000 актів військовіих злочинів проти українського народу з 2014 року. "Центр громадянських свобод" отримав Нобелівську премію миру у 2022 році.

Любов Максимович - голова громадської організації «Жіночі перспективи». Сьогодні діяльність, якою вони займалися до повномасштабної війни, стала більш актуальною та потрібною. У лютому їхня команда створила тимчасовий притулок для внутрішньо переміщених осіб, через який пройшли вже орієнтовно 600 жінок і дітей. Нещодавно ГО «Жіночі перспективи» отримали фінансування від Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН WPHF, спрямовану на надання життєво необхідної допомоги жінкам та дівчатам, які постраждали від війни в Україні. Центр допомагає жінкам шукати роботу, надає психологічні, юридичні консультації, соціальний супровід і працює як хаб підтримки для інших жіночих громадських організацій у восьми областях України.

Наталя Тюнягіна – регіональна координаторка Благодійної Організації «Позитивні Жінки» та голова правління відокремленого підрозділу ГО «Позитивні Жінки Херсон».

Наталія Калюжна — Капітан поліції, Начальниця Відділу протидії гендерному насильству Головного управління Національної поліції України у постраждалому від конфлікту Сєвєродонецьку, Луганської області. Вона використовує інноваційні підходи для роботи з постраждалими від насильства, та жінками із групи ризику.