За словами Наталії Тюнягіної: «Моя найбільша внутрішня потреба – це допомога жінкам прийняти свій статус, навчити жити повноцінним життям з ВІЛ»

Наталя Тюнягіна – регіональна координаторка Благодійної Організації «Позитивні Жінки» та голова правління відокремленого підрозділу ГО «Позитивні Жінки Херсон». 

Я прийшла в Благодійну організацію «Позитивні жінки» завдяки попередній координаторці. Вона багато займалася групами взаємопідтримки. Я допомагала їй в організації і вона побачила, що жінки мене знають та довіряють, а довіра - це основна якість, необхідна для нашої роботи.

Майже рік ми співпрацювали з проєктом ООН Жінки «Просування гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок в рамках реформи децентралізації в Україні». В цей же період я проходила навчання в Академії громадського активізму. Результатом мого навчання та роботи з професійними менторами стало те, що я відкрила окрему Громадську організацію «Позитивні Жінки Херсон» разом з ініціативними дівчатами з груп взаємопідтримки, щоб прицільніше надавати допомогу жінкам в нашому регіоні.

Наша організація надає підтримку жінкам, які живуть із ВІЛ, зазнають домашнього насильства чи зіштовхуються з різними формами дискримінації. Діяльність спрямована на прийняття статусу, подолання самостигми, відновлення втрачених навичок, ресоціалізацію, усвідомлення своїх прав, як жінки, яка живе з ВІЛ, а також сприянню гармонізації особистості в усіх сферах життя. Працюємо з юристами, які надають безоплатну правову допомогу, та, звичайно ж, у нас є групи взаємопідтримки для жінок.

Група взаємопідтримки – це простір, де жінки можуть поговорити про свої почуття та переживання, знайти підтримку у вирішенні проблем. Та найголовніше це відкрите спілкування, нові знайомства та обмін життєвими історіями.

Також ми багато працюємо над руйнуванням стереотипів, щодо людей, які живуть з ВІЛ. Ми запросили людей із різних сфер та організували кінопоказ та обговорення. Стрічка була про жінку з ВІЛ, яка завагітніла та бореться за свої права. В цьому фільмі показували шлях жінки, яка дізнається про свій статус під час вагітності, та які вона має зробити кроки, щоб отримати терапію та народити здорову дитину. Бо часто, жінки дізнаються про свій статус вже, коли стають на облік з приводу вагітності. Для багатьох запрошених гостей, ця подія стала мотивацією для тестування.

Часто ми зіштовхуємось з упередженням, що люди з ВІЛ – це обов’язково наркозалежні, або маргінальні групи людей. Я не хочу вступати в дискусію та сперечатись. Я просто запрошую людей взяти участь в наших подіях та розвінчати ці міфи. Після наших заходів до нас приходять жінки і чоловіки, які давно живуть у шлюбі, але ніколи не проходили тестування на ВІЛ, вони беруть тести для себе і своїх партнерів. Вважаю, що це має бути абсолютно нормальна практика в нашому суспільстві.

Більшість жінок потрапляють в нашу організацію, тому що зазнають домашнього насильства. Часто причиною насильства стає встановлення статусу, або ж статус вони отримують внаслідок насильства. Звісно, жінки шукають не тільки моральної підтримки, але й дружніх лікарів, а їх не так багато. Саме внутрішня стигма є перешкодою, коли жінка має відкривати свій статус гінекологу чи будь-якому лікарю в той момент, коли їй призначають лікування, адже є специфічні ліки, непоєднувані з Антиретровірусної терапією (АРТ).

Важливо проводити роботу з лікарями та медпрацівниками. Наприклад, щодо того, як чутливо надавати послугу та поважати конфіденційність своїх пацієнток. Тому для жінок з ВІЛ надзвичайно важливо мати контакти дружніх лікарів, які не будуть до них ставитись із зневагою чи засторогою. Це, як на мене, базові права жінок. Радію, що у нас наразі є дружні інфекціоністи, гінекологи та педіатри, до яких можна звернутись в будь-який час. Але все ж їх недостатньо для того, щоб охопити всіх жінок.

В часи пандемії COVID-19 стають частішими випадки насильства щодо жінок, адже жінки залишаються один на один із своїми кривдниками. Почастішали звернення до нас із сіл та віддалених населених пунктів. Через пандемію багато чоловіків втрачають роботу, а це позначається і на психологічному, і на емоційному стані. Щоб тримати руку на пульсі цієї проблеми ми співпрацюємо із Міським Кризовим Центром для постраждалих від домашнього насильства.

Один із останніх кейсів – до нас звернувся лікар зі СНІД центру і повідомив, що одна з його пацієнток вже не вперше приходить на прийом із синцями. На одному з прийомів жінка зізналась, що потерпає від насильства з боку свого співмешканця і потребує допомоги. Дізнавшись про те, що в неї ВІЛ, чоловік почав звинувачувати її у зраді, при тому що сам проходити тестування відмовлявся. Коли жінка намагалася від нього піти, він бив її, переслідував. Коли вона втекла, погрожував, що розповість усім про її хворобу. Ми називаємо це стандартним набором кривдника. Спільними зусиллями з Кризовим Центром змогли проконсультувати жінку, надали психологічну та юридичну підтримку. Вона змогла вийти з кола насильства, орендувати окреме житло і в разі небезпеки знає алгоритм дій. Таких ситуацій у нас багато.

Ми всіх дівчат додаємо в наш секретний чат, де вони можуть знайомитись між собою, ділитись життєвим досвідом, отримати пораду чи рекомендації з різних питань. Це такий собі безпечний онлайн-простір, де жінки відчувають підтримку та довіряють одна одній.

Нам дійсно пощастило. Жіночі громадські організації в Херсонській області дружні та не мають конкуренції між собою. Також у нас існують мобільні бригади поліції, вони виступають єдиним фронтом, коли доходить справа до вирішення проблеми і не залишають постраждалих від насильства у складній ситуації.

Моя найбільша внутрішня потреба – це допомога жінкам прийняти свій статус, навчити жити повноцінним життям з ВІЛ, відкрити себе з нової, кращої сторони, показати, що вони можуть все і навіть більше. Навчити їх бути активними, цілеспрямованими та успішними, незважаючи ні на що».

Матеріал підготовлений в рамках проєкту ООН Жінки «Просування гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок в рамках реформи децентралізації в Україні», який фінансується Міністерством закордонних справ Канади.