Інна Бєлянська — фінансова експертка, яка понад 20 років працює на ринку страхування життя в Україні. Вона є головою міжнародної компанії страхування життя МетЛайф, яка, окрім потреби надавати якісні послуги зі страхування, підтримує різні соціальні ініціативи, у тому числі для економічного уповноваження жінок.

Ганна Суворкіна – українська дизайнерка одягу, яка відмовилася від співпраці з відомими брендами та дизайнерами за-для пошиття форми для українських військовослужбовиць. Те, що для неї почалося як волонтерство, і бажання працювати для спільної справи, пізніше спонукало переосмислити свою кар’єру та зустріти й перемогти нові виклики.

Через війну Валентині Наливайко довелося двічі залишати свій дім в Україні – спочатку в межах країни після вторгнення Росії у 2014 році, а потім знову, після повномасштабного російського вторгнення у 2022 році. Їй довелося двічі починати своє життя з нуля, Наразі - у Великобританії.

Гандзя Морозова – кастинг-менеджерка та кінорежисерка з Києва. Після повномасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році Морозова очолила Український Жіночий Ветеранський Рух, відомий як VETERANKA, який доставляє гуманітарну допомогу на деокуповані території та в гарячі точки. З 24 лютого 2022 року організація посилила свій фокус на гуманітарній допомозі та розпочала серію сесій психологічної підтримки за сприяння ООН Жінки в рамках проекту «Трансформаційні підходи до досягнення гендерної рівності в Україні», який підтримується Офісом Віцепрем'єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та фінансується Урядом Швеції.

Юлія Кіріллова – це ветеранка, яка після повернення з війни змогла успішно адаптуватися до нової реальності, знайти себе та підсилити інших. У 28 років вона стала викладачкою в університеті та бореться за права жінок у війську та за його межами.

Ольга Світлична народилася в Маріуполі, останні п'ять років вона будує кар'єру в секторі безпеки. У 24 роки стала уповноваженою Голови Національної поліції з дотримання прав людини. З часом почала керувати відділенням міжнародного співробітництва у Донецькому державному університеті внутрішніх справ.

Вона — начальниця одного з відділів в Управлінні дотримання прав людини. Займається темами гендерної рівності та протидії домашньому насильству. Щоб потрапити на нинішню посаду, довго готувалася — вчила законодавство у сфері захисту прав людини та міжнародні стандарти. Пройшла всі онлайн-курси на тему прав людини та домашнього насильства, які тільки змогла знайти. Із семи кандидатів врешті обрали саме її.

44-річна Анастасія Перепилиця знає про переміщення з власного досвіду. У 2014 році вона мала стабільну роботу у фінансовій сфері та жила нормальним життям разом зі своїм чоловіком і двома дітьми в Донецьку Донецької області на сході України. Але коли російська армія вторглася до її рідного міста, вона була змушена тікати з родиною до Запоріжжя, міста, розташованого на берегах Дніпра на південному сході країни.

Вона одна з мільйонів українців та українок, які були змушені покинути свої домівки з початку війни в лютому цього року. Понад 5,23 мільйона біженців, переважно жінок і дітей, втекли до сусідніх країн, і понад 7 мільйонів людей були переміщені всередині України. Для жінок нове місто чи країна часто означає зміни й у професійному житті – нове місце роботи, нова компанія чи зовсім нова професія. Однак в умовах війни такі зміни є складнішими.

24 лютого по всій Україні люди прокинулися від звуків сирен і вибухів, оскільки Росія почала військовий напад. З цього ранку 1 мільйон українців – переважна більшість жінок і дітей – втекли до сусідніх країн.