Познайомтеся з деякими жінками і дівчатами, які стоять на передових позиціях України

За два тижні після початку військового наступу Росії в Україні понад 1,5 млн людей покинули свої домівки, переважну більшість із них складають жінки і діти. Ті, хто масово прямує до пунктів перетину кордону – і ті, хто залишається з метою захисту своєї країни – стикаються з величезними ризиками, труднощами і дефіцитом. Познайомтеся з деякими із багатьох жінок, з якими ми розмовляли на передових позиціях реагування на кризу у м. Чернівці.

Вікторія Осіпенко є психологинею Медико-психологічного центру Буковинського державного медичного університету у м. Чернівці:

«Наразі консультації проводяться за телефоном у форматі коротких розмов по 10-15 хвилин. За день наша гаряча лінія, дзвінки на яку приймають 6 психологів, надає підтримку приблизно 100 людям. Серед тих, хто звертається до нас за допомогою, переважають жінки. Частіше за все вони ставлять питання щодо дітей, які переживають стрес, та батьків похилого віку, які залишилися у своїх домівках, що наразі знаходяться у зоні активних бойових дій. Люди знаходять наші контактні дані у місцях розміщення внутрішньо переміщених осіб. Ми зрозуміли, що ми не можемо працювати як інші центри, що потребують різноманітних анкет та значних строків для надання відповіді. Наша допомога має місце в режимі реального часу».

Ірина Гонца є медичною директоркою з питань онкологічних захворювань Буковинського онкологічного центру у м. Чернівці:

«У нас закінчуються медикаменти для проведення хіміотерапії. Але ми продовжуємо надавати допомогу. Наразі у лікарні знаходиться близько 200 людей. Ми лікуємо їх відповідно до спрощеного протоколу лікування, не направляючи до сімейних лікарів та інших медичних закладів, оскільки наразі ситуація є надзвичайно складною. Учора прибула дуже тяжка пацієнтка, 30-річна жінка у серйозному стані. Коли лунає повітряна тривога, ми кладемо кожного пацієнта на ноші чи візки і відносимо або відвозимо до бомбосховищ. Хто б міг подумати, що ми будемо жити у такі часи?»

Жанна Король є волонтеркою НУО «Добротворець» та НУО «Волонтерський рух Буковини»:

«Ми допомагаємо військовослужбовцям із 2014 року. У воєнний час волонтери мають співпрацювати з місцевими урядами, військовими адміністраціями та іншими відповідними органами влади. Така наша робота – надавати допомогу в епіцентрі пекла. Ми працюємо лише з перевіреними людьми. Нам потрібно знати, що допомога надійде саме до тих, хто її потребує, не застрягне і не залишатиметься у складах упродовж місяців. Наша допомога йде одразу на передову. У нас сміливі та підготовлені люди, які не бояться долати найнебезпечніші маршрути з метою допомоги нашим захисникам. У цій роботі люди знаходять свій поклик та забувають про особисті проблеми. Допомога іншим стає для них потужною мотивацією».

Тоня (30 років) є заступницею директора з питань освіти Чернівецького політехнічного коледжу і наразі несе відповідальність за координацію волонтерської діяльності:

«Я займаюсь волонтерською діяльністю вже більше 8 років. Поки у нашій країні йде військовий конфлікт, ми будемо тільки розширювати нашу діяльність. Наразі у цьому центрі одночасно працюють 200 людей. Жінки похилого віку, діти – робота знайдеться для всіх. У нас багато роботи і в нас залучено чимало людей. Зараз наш час допомагати нашим хлопцям та дівчатам на лінії фронту».

Ірина Цілик є режисеркою з Києва та переможицею престижного конкурсу, а зараз вона стала біженкою:

«З кожним кілометром, на який я віддаляюсь від Києва, наді мною все сильніше згущуються чорні хмари, і мене охоплюють відчуття відірваності від дому та безпорадності. Це дійсно боляче. Це найтяжчі часи у моєму житті. Лише зараз я почала розуміти біженців. Коли всі ці люди тікали з Донбасу у 2014 році, я, звісно, співчувала їм, але я ніколи не розуміла їх так, як зараз. Учора я побачила, як мій син плакав від того, що був на зв’язку із друзями, разом із якими сидів у бомбосховищі в Києві. Він сказав: «Мамо, я хочу повернутися до того сховища. Я хочу бути разом із ними». Я розумію ці почуття, оскільки я відчуваю те саме. Усі мої друзі, яким довелося втекти до Західної України або європейських країн, також відчувають жах, оскільки надзвичайно важко покидати своїх друзів та сім’ю».

Будучи присутньою в Україні з 2015 року, структура ООН Жінки продовжує співпрацювати з партнерами з метою забезпечення того, щоб конкретні потреби жінок і дівчат, які занадто часто ігноруються у ході конфлікту, вирішувалися на місцях. Сюди входить оцінка їхнього поточного становища, сприяння їхньому праву на захист від усіх форм ґендерно зумовленого насильства, а також на висловлення думки у процесі прийняття рішень та надання гуманітарної допомоги.