44-річна Анастасія Перепилиця знає про переміщення з власного досвіду. У 2014 році вона мала стабільну роботу у фінансовій сфері та жила нормальним життям разом зі своїм чоловіком і двома дітьми в Донецьку Донецької області на сході України. Але коли російська армія вторглася до її рідного міста, вона була змушена тікати з родиною до Запоріжжя, міста, розташованого на берегах Дніпра на південному сході країни.

Вона одна з мільйонів українців та українок, які були змушені покинути свої домівки з початку війни в лютому цього року. Понад 5,23 мільйона біженців, переважно жінок і дітей, втекли до сусідніх країн, і понад 7 мільйонів людей були переміщені всередині України. Для жінок нове місто чи країна часто означає зміни й у професійному житті – нове місце роботи, нова компанія чи зовсім нова професія. Однак в умовах війни такі зміни є складнішими.

Анна Мазур – засновниця української кар’єрної платформи Happy Monday та громадської організації «Професіонали майбутнього». Цього літа її команда проводила дослідження поточного стану українського ринку: скільки жінок активно шукають роботу, які посади найбільш затребувані та які навички необхідні для успіху. За підтримки ООН Жінки, Мазур запустила проект кар’єрної та психологічної допомоги українкам.

Лариса Денисенко - журналістка, адвокатка, правозахисниця та співзасновниця Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем». До війни Лариса та «ЮрФем» займалися переважно адвокатуванням жіночого лідерства у юридичній професії, забезпечували менторство та займалися веденням стратегічних справ, які стосувалися домашнього насильства й гендерно зумовленої дискримінації. Зараз цей перелік доповнився представництвом інтересів та юридичним захистом дівчат, жінок, чоловіків та хлопчиків, які вціліли від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, в якому масово звинувачується сьогодні російські військові.

Сьогодні 15,7 мільйонів людей в Україні терміново потребують гуманітарної допомоги та захисту. На сході та півдні України тривають атаки на населені пункти та цивільну інфраструктуру, що загрожує життю людей та їхньому доступу до життєво важливих послуг. Структура ООН Жінки в Україні перепрограмувала свою діяльність, щоб охопити тих жінок і чоловіків, які найбільше потребують предметів першої необхідності, яких немає в районах Донецької області, які зазнають найжорстокіших обстрілів.

Сільські жінки стикаються з різними формами дискримінації та є особливо уразливими на тлі російського військового вторгнення. У 2016 році Софія Буртак заснувала громадську організацію «Бізнес мережа сільських жінок», що наразі об’єднує понад 300 сільських жінок, у тому числі фермерок, представниць місцевого самоврядування тощо. Вона активно бере участь у підтримці прав сільських жінок і відстоює гендерно чутливий сільськогосподарський сектор, який більше враховує інтереси жінок-фермерів та жіночого сільськогосподарського бізнесу. Софія пояснює, що з моменту першого вторгнення Росії в Україну в 2014 році сільські жінки несуть величезний тягар, опікуючись про сім’ї, забезпечуючи продовольство для армії та розміщуючи мільйони внутрішньо переміщених українців і українок.

Нещодавно громадське об’єднання «Мережа сільських підприємиць» підписало партнерську угоду з проєктом структури ООН Жінки «Просування ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок за рахунок реформи з децентралізації України». Ця ініціатива фінансується Урядом Канади. Відповідно до нової партнерської угоди, об’єднання буде сприяти залученню жінок з 13 громад у 4 областях (Волинській, Чернівецькій, Херсонській та Сумській) до участі у місцевому самоврядуванні.