Христина Кіт: «Звертатись за допомогою завжди легше, коли поруч є людина, яка може допомогти пройти цей шлях»

Христина Кіт – Керівниця та Голова правління «ЮрФем», одного з перших об’єднань жінок-юристок в Україні, яке з початком повномасштабної війни Росії проти України стала місцем підтримки для постраждалих від сексуального насильства та всіх видів гендерної дискримінації. Організація налічує близько 60 адвокатів та адвокаток, які надають юридичну допомогу тим, хто пережив сексуальне насильство у різних регіонах України. Кожного тижня до «ЮрФем» звертається близько 20 постраждалих, і наразі на супроводі організації 110 справ щодо сексуального насильства, в рамках яких адвокати та адвокатки надають кваліфіковану юридичну допомогу. 

«Сьогодні «ЮрФем» працює в двох напрямках. Перший – робота з реагування на випадки сексуального насильства, у тому числі сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК), як воєнного злочину. Другий напрямок – це робота в адвокаційній сфері задля внесення змін у законодавство, впровадження практик та підходів, навчання фахівців та надання допомоги потерпілим від сексуального насильства, юридичний супровід жінок, які пережили сексуальне насильство, представництво їхніх інтересів в судах і під час досудового розслідування», – ділиться пані Христина. 

Останні два роки великі зусилля міжнародних організацій і міжнародної спільноти були спрямовані на підтримку органів влади і громадських організацій, аби ефективно реагувати на випадки сексуального насильства, як воєнного злочину. Проте, на думку експертки, станом на сьогодні недостатньо змінювати підходи, практики виключно у напрямку воєнних злочинів і сексуального насильства.  

«Важливо говорити про два аспекти. Перший – це гендерно зумовлене насильство, зокрема, сексуальне насильство, не пов’язане з війною, і другий – сексуальне насильство, пов’язане з війною, як воєнний злочин. Зараз необхідно паралельно працювати, в тому числі, із доступом жінок до правосуддя, що постраждали від сексуального насильства, як воєнного чи домашнього злочину. Тому що змінюючи підходи одних фахівців не означає автоматично, що ми посилюємо довіру до системи загалом». 

Наразі під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну жінки та чоловіки дедалі частіше стикаються із сексуальним насильством, зокрема як з воєнним злочином. Проте, якщо вони бачать, що фахівці не здатні ефективно реагувати та працювати з акцентом на потреби постраждалих від сексуального насильства, це може підірвати їхню довіру до змін у підходах до реагування на воєнні злочини. 

«Коли ми говоримо про гендерно зумовлене насильство, сексуальне насильство, не пов'язане з війною, то все ж таки зараз ресурсів і підтримки в цьому напрямку недостатньо.  Адже найбільше ресурсів зараз сфокусовано на питання війни. І це зрозуміло, адже це наші виклики. Але сьогодні потрібно підтримувати і ті організації, що працюють із насильством, не пов’язаним з війною, для того, щоб в цілому розвивати доступ до правосуддя та підтримувати жінок», – додає пані Христина. 

Нагальною залишається потреба у зміні законодавства для кращого врегулювання, захисту та превенції сексуального насильства. У 2019 році «ЮрФем» посприяли внесенню змін у законодавство в частині реагування на домашнє насильство, а у 2022 році - ратифікації Стамбульської конвенції в Україні. Але ще досі існують питання, які мають бути вирішені на законодавчому рівні. 

«Якщо говорити про СНПК, то нещодавно Україна ратифікувала Римський статут і відповідні зміни були внесені у кримінальний кодекс. Але де ми бачимо більше прогалин – це в реагуванні та притягненні до відповідальності за насильство у цифровій сфері. Це питання кібернасильства, про яке говорить і Стамбульська конвенція, і Директива ЄС. Система реагування та розслідування злочинів в цифровому середовищі, в тому числі, насильства щодо жінок, зараз стоїть дуже гостро. На жаль, в цій частині, у нас недостатньо ефективне законодавство». 

Варто зауважити, що сексуальне насильство у цифровому середовищі є не тільки проблемою в Україні, але й інших країн світу. Кібернасильство є одним із відносно нових інструментів переслідування та насильства щодо жінок, що набуло популярності за останні 20 років. Отже, в реагуванні на кібернасильство, надзвичайно важливими є робота з електронними цифровими доказами і міжнародне  співробітництво. «Насильство у цифровому вимірі щодо українок у тому числі – це питання співпраці між державами, які мають доступ до електронних доказів і баз даних. На жаль, станом на сьогодні, ці механізми є нерозвиненими».  

«Ця проблема стосується всіх країн. Цього року була прийнята нова Директива ЄС щодо насильства щодо жінок, значна частина якої стосується власне насильства у цифровому вимірі і недостатність цих механізмів в ЄС, як реагувати на ці види злочинів. Тому тут важливе саме питання міжнародного співробітництва, покращення спільного правового поля і притягнення винних до відповідальності», – каже пані Христина. 

У вересні «ЮрФем» презентували соціологічне дослідження, яке було проведено спільно з ПРООН, щодо того як українки та українці ідентифікують сексуальне насильство. Це дослідження показало, що більшість респондентів та респонденток хоча б раз зазнавали будь-якої форми сексуального насильства. У той же час, хоча вони і вважають, що це неприйнятна поведінка, але не ідентифікують її як насильство.  

«Ми побачили, що у випадку сексуального насильства, люди не хочуть звертатись до правоохоронних органів та бажають вирішити це питання самостійно. Вони не довіряють їм та та ефективності їхньої роботи. Щодо насильства в цифровому середовищі, то у більшості, це насильство ідентифікується молодими людьми, ніж людьми старшого віку, і це зрозуміло, бо для молоді цифровий простір тотожний фізичному простору». 

Також дослідження показує, що жінки та чоловіки недостатньо обізнані щодо поняття сексуального насильства і де є межі прийнятної чи неприйнятної поведінки. Поруч з тим,  досить поширеною проблемою залишається віктим-блеймінг (звинувачення самих постраждалих) через те, що з ними відбулось, що фактично є бар’єром у зверненні за допомогою. Більшість людей не звертаються по допомогу через страх осуду, або несприйняття того, що з ними відбулося. 

«Паралельно із зміною законодавства і практик потрібно працювати з підвищенням обізнаності людей щодо насильства, наприклад, впроваджувати сексуальну освіту, стратегії гендерної рівності в освіті, і Міністерство освіти вже робить певні кроки в цьому напрямку. Але цього недостатньо. Тому одним із основних фокусів нашої роботи, є інформаційні кампанії, які ми реалізуємо разом з ООН Жінки, в рамках яких ми розповідатимемо, що таке СНПК, як люди можуть отримати допомогу і про те, яким чином зараз змінились підходи до надання допомоги, щоб вибудувати довіру до правоохоронної системи правосуддя і показати людям важливість звернення, і де вони можуть цю допомогу отримати», – ділиться пані Христина. 

Зараз в Україні існує багато різних сервісів, які можуть надати допомогу та підтримку постраждалим від сексуального насильства чи інших форм гендерно зумовленого насильства, а також багато громадських організацій, допомога яких часто є анонімною та безоплатною. 

«У нас є лінія допомоги «ЮрФем Підтримка», куди можна написати і електронної поштою, і в будь-який месенджер абсолютно анонімно і дізнатись, які перші кроки можна зробити. Але якщо говорити про захист постраждалих від сексуального насильства, то звертатись за допомогою завжди легше, коли поруч є людина, яка може допомогти пройти цей шлях. Це може бути юрист або юристка, які знають як працювати з такими злочинами і правопорушеннями. Або психологиня чи психотерапевтка, яка може підтримати людину і в подальшому скерувати її на отримання допомоги. Тому моя рекомендація – шукати можливості цієї підтримки, чи психологічної чи юридичної, щоб на цьому шляху були люди, які можуть пояснити, що відбувається і якомога краще порадити як звертатись за допомогою».