«Ми жили за 20-25 кілометрів від лінії фронту і з кожним днем ставало все очевидніше, що треба евакуюватися»: історія Людмили Лісникової

Щодня команда партнерської організації «Волонтер-68» чує багато життєвих історій від жінок та дівчат, яким надає гуманітарну допомогу та забезпечує евакуацію. Команда поділилась історією Людмили Лісникової з міста Дружківка, Донецької області.

«Мене звати Людмила Лісникова. Я народилася в 1949 році», - розпочинає вона, ніби відкриваючи давній альбом зі спогадами. Її історія починається в місті Дружківка, де вона мешкала з чоловіком. Це містечко на Донеччині стало їхнім будинком, поки світ не перевернувся з ніг на голову. Чоловік Людмили страждав на деменцію і з кожним роком стан його здоров’я погіршувався, з’явилась потреба у постійному догляді. З початком пандемії ситуація стала нестерпною - автобус до їхнього селища ходив лише двічі на день і Людмила була змушена залишати хворого чоловіка без нагляду на 8-9 годин протягом дня.

Людмила розповідає, що це було важко, але усе ще більше погіршилось, коли почалася війна. Неподалік від їхнього дому зруйнували школу і це був лише початок. «Наше місто не було окуповане, але обстріли не давали спокою. Спочатку в 2014 році, а тепер - повномасштабне вторгнення. Ми жили за 20-25 кілометрів від лінії фронту і з кожним днем ставало все очевидніше, що треба евакуюватися», - згадує Людмила.

Людмила з чоловіком вирішили їхати до Харкова, де їхні доньки жили вже багато років. Команда «Волонтер-68» допомогла їм дістатися до Краснокутська, де вони знайшли старий, занедбаний будинок. Вони змогли трохи його підремонтувати, але через 10 місяців чоловік помер. 

«Коли його не стало, мені було дуже важко триматися. Сили мене покидали і проблеми зі здоров’ям почали набирати обертів», - розповідає Людмила. Команда ГО «Волонтер-68» неодноразово забезпечувала жінку необхідною допомогою. Згодом Людмила прийняла рішення залишитись у прихистку від «Волонтер-68», де наразі і проживає. Тут вона бачила, як дбайливо доглядають за іншими людьми, особливо за тими, хто страждає на деменцію чи переніс інсульт. Її вразило, як медсестри з особливим терпінням і турботою ставилися до хворих.

Людмила вдячна за турботу і підтримку, які вона отримала в ці важкі часи. Жінка дякує всім, хто допоміг їй знову відчути себе частиною цього світу, де попри біль та втрати, є місце для підтримки та турботи.

Проєкт «Спроможні та сильні» впроваджується ГО «ЦНГД «Волонтер-68» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), гнучкого та оперативного інструменту фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.