За словами Олени Горін: «Я можу поплакати, витерти сльози і робити далі. Коли чоловік повернеться, я хочу щоб він побачив, що я не занепала духом.»

«Мене звати Олена, я з Маріуполя. Зараз живу в Новояворівську, що на Львівщині, разом з двома дітьми, чекаю чоловіка з полону...» так розпачалось наше знайомство з Оленою Горін.

Олена - інспекторка пожежної служби за освітою, та кондитерка за покликанням. Чоловік Олени - військовий та захисник Маріуполя, більше 1,5 року знаходиться у російському полоні.

Олена завжди шукала справу до душі, не стільки для грошей, скільки з бажання робити щось цікаве. Займалася різними речами, але спобувавши випікати пряники, захопилась. 

Спочатку Олена виготовляла пряники для рідних та друзів. Напередодні Нового 2022 року вона вперше віднесла свої пряники в магазин біля дому, і була здивована, коли вони швидко продалися. «Для мене це було подією. Навіть не гроші – десь 300-400 грн, які ми одразу і витратили в тому магазині, а те, що мої пряники так швидко розкупили». Потім були замовлення на 14 лютого, і багато планів на 8 березня, які брутально перервала війна.

З початком повномасштабного російського вторгнення чоловік Олени був постійно на службі, а вона залишалася вдома з двома дітьми.

Почалися постійні обстріли, родина місяць жила в підвалі, без води, газу та опалення. Молодшому сину Олени на той час було 1 рік та 2 місяці: «Я памятаю, як він маленький їв сало з солоними огірками, все що було у підвалі. Зварити щось гаряче просто не було можливості. Коли закінчилося молоко, я набирала воду в пляшечку і гріла її за пазухою, аби він не застудився».

За місяць чоловік наполіг на евакуації та через друзів організував машину, якою Олена з дітьми виїхала до Новояворівська.

Перші тижні на новому місці були жахливими, цілковиті невизначеність та повна невідомість. Наприкінці травня 2022 року Олена втратила зв’язок з чоловіком, який потрапив у полон. Рятуючись від важких думок на новому місці і шукаючи бодай якоїсь розради, Олена почала замислюватися, як повернутися до улюбленої справи. З часом змогла відкласти трошки грошей та купити електричну духовку, стандартні вирубки і почати випікати. Настав час реалізувати пряники.

«Це був ще один складний крок для мене. Я поїхала на місцевий ринок, вийшла з автобуса і зробила декілька кіл, перш ніж наважилася стати з пряниками - на самому видному місці. Люди почали підходити, розпитували, купували пряники. Поступово я почала отримувати замовлення на випікання пряничків».

Перші пряники Олена випікала ночами, в літній кухні, коли вкладала дітей спати. Міжнародна організація з міграції ООН (МОМ) придбала для Олени пароконвектомат, який значно допомогає їй зараз в роботі. Паралельно Олена відвідувала різні тренінги для внутрішньо переміщених жінок, які проходили в Новояворівській громаді за підтримки ГО «Центр «Жіночі перспективи» в рамках проєкту «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», який втілюється ООН Жінки за фінансової підтримки Уряду Швеції у співпраці з Офісом Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Після одного з таких тренінгів, вона зрозуміла, що для подальшого просування їй потрібна сторінка в Instagram. Так з’явилась сторінка Пряник мрії.

Згодом Олену почали запрошувати на майстеркласи для дітей: «Робота з дітьми мене надихає. Коли в них виходить, коли вони такі захоплені».

«Я дуже чекаю на повернення чоловіка. Якщо раніше я думала: ось він прийде і ми будемо разом вирішувати, що робити і як рухатися далі, то згодом прийшло розуміння, що зараз вся відповідальність за родину на мені. Діти ростуть, потрібно брати себе і всі справи в кулак і діяти, не відкладати вирішення важливих справ на потім. Мені важливо, щоб коли мій чоловік повернеться, він побачив, що я не впала духом, що я щось робила».

«Зараз у мене одна мрія, щоб він скоріше повернувася з полону та закінчилася війна». А ще Олена хоче втілити довоєнні плани – всією родиною поїхати до Львова та в Карпати.

Згодом Олену почали запрошувати на майстеркласи для дітей: «Робота з дітьми мене надихає. Коли в них виходить, коли вони такі захоплені».

«Я дуже чекаю на повернення чоловіка. Якщо раніше я думала: ось він прийде і ми будемо разом вирішувати, що робити і як рухатися далі, то згодом прийшло розуміння, що зараз вся відповідальність за родину на мені. Діти ростуть, потрібно брати себе і всі справи в кулак і діяти, не відкладати вирішення важливих справ на потім. Мені важливо, щоб коли мій чоловік повернеться, він побачив, що я не впала духом, що я щось робила».

«Зараз у мене одна мрія, щоб він скоріше повернувася з полону та закінчилася війна».

А ще Олена хоче втілити довоєнні плани – всією родиною поїхати до Львова та в Карпати.

Матеріал створено за підтримки проєкту ООН Жінки в Україні «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується урядом Швеції.