За словами Ганни Демиденко: "Ми продовжуємо боротися за потреби жінок на полі бою, забезпечувати їхню реабілітацію та просувати їхні права в армії".

Ганна Демиденко, 38-річна активістка та правозахисниця. Вона працювала в багатьох громадських організаціях, у тому числі в Українському жіночому ветеранському русі VETERANKA, місцевій громадській організації, що підтримується структурою ООН Жінки та має на меті забезпечення рівних прав для військовослужбовиць. Також вона є операційною директоркою "Юридичної сотні", місцевої громадської організації, яка надає соціальний та правовий захист ветеранам і ветеранкам Збройних Сил України та їхнім сім'ям.

У 2013 році Ганна планувала продовжити кар'єру в інтернет-маркетингу за кордоном. Але її плани докорінно змінила Революція Гідності та подальша російсько-українська війна 2014 року. Замість того, щоб поїхати за кордон, як вона планувала, Ганна стала військовою парамедикинею-добровольцем. У 2014 році її чоловік приєднався до батальйону "Донбас". Саме тоді вона дізналася, що вагітна. Проте ані вагітність, ані ситуація в країні не зупинили її громадську активність.

У кінці 2015 року ми з колегою створили організацію, що займалася допомогою добровольцям та їх родинам, у тому числі сім’ям загиблих, в отриманні статусів та відповідних соціальних гарантій на державному рівні. В успіх майже ніхто не вірив, але ми не зупинялися, самостійно збирали необхідні документи для статусів родин загиблих та поранених, шукали свідків, їздили до бригад, шукали командирів, які були готові співпрацювати. Готували і передавали сім’ям повний пакет документів, супроводжували їх. Це була складна і часто виснажлива робота.

З 2014 по 2021 роки — 7 років тривала боротьба і ми перемогли. Наша організація «Добровольці» і ми як активна команда є співавторками законопроекту №2045-1 про статус добровольців.

Про повномасштабне вторгнення нашу родину сповістив дзвінок рідних. Я підійшла до вікна та почула вибухи, місто обстрілювали росіяни. Було дуже страшно, у першу чергу за мою восьмирічну дитину. Ми відвезли дитину до батьків чоловіка, я поїхала на роботу у Мінветеранів, ми всі чекали якихось інструкцій. Чоловік схопив свою амуніцію та поїхав на базу «Азову», в цей день він мав їхати в Маріуполь, але із побратимами залишився у місті. Згодом брав участь в боях за Київщину, пізніше воював на Запорізькому напрямку. Зараз перебуває на фронті в районі Бахмуту (Донецька область), в лавах 3-тьої штурмової бригади.

У березні 2022 року в місті Ізюм зник мій найкращий друг — військовослужбовець, спецпризначенець, який керував обороною Ізюма. Це була найстрашніша звістка та дуже складний період, коли ти хочеш поїхати, знайти, але нічого не можеш зробити - місто Ізюм під обстрілами, Київ під обстрілами. Тіло мого друга вдалося знайти через півроку, коли Ізюм деокупували. Він загинув від удару крилатої ракети. Я зрозуміла, що коли ти не знаєш, де брати інформацію, до кого звертатися – цей шлях комунікації дуже складний для рідних. Я мала зв'язки та досвід. Мене запросили спочатку на консультацію у Міжнародну комісію з пошуку зниклих у Києві, а потім – до Гааги, у навчальну поїздку. Я мала чим поділитися з процедур та процесів, що відбуваються в Україні. Під час другої поїздки мені випала честь бути спікеркою та представляти рух VETERANKA, «Юридичну сотню» як правову організацію.

Зараз орієнтовно 30 тисяч осіб зникли безвісти. Ми маємо гідно повернути кожного українця, підтримувати родини і близьких та використовувати абсолютно всі інструменти, весь досвід, щоб повертати людей додому.

У той же час, ми продовжуємо виступати за рівні права жінок-військовослужбовиць та за юридичне визнання статусу військових добровольців, у тому числі жінок. Ветеранський рух VETERANKA залишається для мене місцем єдності та солідарності. За підтримки ООН Жінки ми працюємо над захистом прав жінок в армії.  Наразі ми продовжуємо закривати потреби жінок на фронті та запити їх підрозділів. Наприклад, один з напрямків, які в державі не закриті — реабілітація поранених жінок, права жінок, яких не завжди дотримуються

З 2014 року, з початку вторгнення Росії в Україну, тисячі жінок служили в Збройних силах України. Зараз в армії служать близько 60 000 жінок. Завдяки нашим зусиллям Україна змінила закон, що дозволяє жінкам займати бойові посади. Незважаючи на ці кроки, багато чого ще належить зробити для досягнення гендерної рівності в армії.

Публікація підготовлена в рамках проекту ООН Жінки "Трансформаційні підходи до досягнення ґендерної рівності в Україні" за підтримки Офісу Віцепрем'єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та за фінансової підтримки Уряду Швеції.