По той бік лінії фронту: відданість Альони Харченко справі забезпечення рівності жінок в Україні

Альона Харченко все життя працювала у сфері обслуговування, була бухгалтеркою, продавчинею і підприємницею. Родом вона з Миколаївщини, але п’ять років мешкає в Києві, де також працювала у сфері послуг. Перед початком повномасштабної війни мріяла змінити діяльність і спробувати себе в соціальній роботі. Тепер Альона — менеджерка по заявках штабу швидкого реагування Руху Veteranka.

Коли почалася повномасштабна війна, чоловік Альони шукав співпрацю, щоб займатися дронами, і саме він розповів дружині про Рух Veteranka та їхню волонтерську роботу. До повномасштабної війни жінка працювала кухарем у великому цеху і не вірила у війну. 

“Мій чоловік усвідомлював ситуацію щодо можливого початку великої війни на відміну від мене. Він готував тривожну валізу, відкладав гроші. А я у той час переконувала його, що росіяни не можуть такого зробити. З вечора на роботі ми отримали продукти, наготували на ранок. А вже 24 лютого, коли ще ніхто не розумів, що відбувається, ми вже не вийшли на роботу, але намагалися зберегти ті продукти, які можна. Збиралися ці харчі передати у благодійні організації або волонтерам.

Моя донька була в Карпатах на той час. Якраз 24 [лютого] мала повертатися. Але вийшло навпаки — 25 лютого ми поїхали до неї. Натомість мій син з онуком залишалися у Миколаївській області. Біля Вознесенська стояли російські танки і мій онук їх бачив. Для мене це був шок, якого я ніколи раніше не переживала. Кричала, благала їх виїжджати, ревіла. Я хотіла назад до Києва щодня. Хотіла щось робити тут.  

Мій стан був хвилями — стрес, полегшення. Все балансувало всередині. А коли від Києва відігнали росіян, ми повернулися. І я розумію, що у порівняні з іншими, в мене все добре.”

Провівши місяць у Карпатах, де Альона займалася плетінням сіток для військових, родина повернулася до Києва. Тут вона почала шукати громадські організації, з якими можна було б працювати. Зізнається, що настільки мріяла допомагати людям, що навіть на Новий 2022 рік загадувала бажання — змінити сферу діяльності. 

“Я уявляла, як допомагаю дітям, бабусям, працюю з волонтерами. Волонтерів насправді в нашій країні багато ще з 2014 року, але тоді, на жаль, я не була у темі війни. Я все життя працюю з людьми, хоча часом буває важко. Мені особисто складно, коли розумію потреби військових, але не можу їх задовольнити. Або психологічно важко, коли дівчата розповідають чи пишуть про війну, чи про особисті переживання. Але водночас й легко у комунікації з дівчатами. Я все життя працюю з жінками, мені це подобається”. 

Альона не одразу почала працювати із заявками у Русі Veteranka. Спершу, з липня 2022 року, вона допомагала на складах. Але їй було настільки цікаво влитися у роботу, що почала придивлятися до того, чим ще займаються люди в русі. Так, каже, поступово робота із заявками від військових перейшла до неї. За місяць їй запропонували  стати членкинею організації на посаді менеджерки заявок. Зараз вона працює з військовими і цивільними напряму і обробляє їх чисельні запити на допомогу. 

“За рік поступово всі заявки перейшли до мене. У моєму особистому телефоні з’явилося багато контактів. З багатьма дівчатами ми так тісно почали спілкуватися, що вони діляться зі мною не лише історіями про свій побут, — як живуть і що роблять на службі, а й особистими переживаннями. Ми багато говоримо про дівочі речі.

Зараз в армії дуже багато дівчат, з абсолютно різних сфер діяльності (за даними Міністерства оборони, за 2 роки кількість жінок в армії зросла на 12 тисяч – станом на жовтень 2023 року службу у ЗСУ проходять майже 43 тисячі військовослужбовиць. Загалом в Силах оборони служить близько 60 тисяч жінок, 5 тисяч – на передовій, – авт.). Я за них переживаю, як за подруг. За майже півтора року щоденного спілкування ці дівчата стали для мене посестрами.” 

Альона зізнається, що не боїться надто довірливих стосунків з жінками, навіть попри війну, і відмічає, наскільки змінилися українські жінки.

“Гадаю, сьогодні українські жінки почали відчувати у собі більше сили. Якщо раніше існували стереотипи про сильну і слабку стать і дівчатам, можливо, й хотілося покластися на чоловіка, то сьогодні жінки впевненіші у собі. І сестринство розвивається, жінки прислуховуються одна до одної, готові допомогти. Я  більше з жінками спілкуюся. Після перемоги мрію найпершою справою — зустрітися з усіма дівчатами, з якими подружилася за час роботи в Русі Veteranka. Є ж такі, з якими ми, як рідні у листуванні, але ніколи в житті не бачилися”. 

Понад 80% заявок, які приходять на Рух Veteranka, від військових. Альона приймає їх особисто і намагається максимально опрацювати. Серед того, що жінки у війську просять найчастіше: форма, взуття, амуніція, засоби гігієни. А також, дівчата завжди піклуються про свої підрозділи, тому запити є і на автомобілі, гуму, паливо, дрони і цей перелік нескінченний.

“Якщо просять амуніцію, медикаменти, засоби гігієни, їжу — я стараюся покласти все, що в нас є на складі. Намагаюся не ігнорувати жодної заявки. Кожній завжди хочеться у посилку покласти шматочок дому, тепла, щоб підсолодити і зігріти її на фронті. Окрім матеріального, завжди кладемо у посилки і щось духовне.”

Серед потреб захисниць жіноча форма — найболючіше питання. Оскільки Рух Veteranka має свій цех, то не тільки закуповує, а ще відшиває жіночу військову форму власними силами. Це дозволяє тестувати літню і зимову форму в безпосередній комунікації з дівчатами та отримувати швидкий фідбек з полів. 

“Раніше не було жіночої форми, тому дівчата купували, перешивали, носили чоловічу. А зараз у них з’явилася змога носити жіночу. Ми не лише тішимося відгукам, а й опрацьовуємо їх. Навіть якщо просять щось вдосконалити — ми це сприймаємо нормально і дослухаємося до них. Але загалом, 95% відгуків — позитивні. Бо, одягнувши жіночу форму після чоловічої,  різниця відчутна. Особливо це відчувають дівчата, які воюють з 2014 року.”

Загалом, з березня 2022 року у Русі Veteranka підрахували, що закрили понад 3000 заявок від військових і близько 1500 від цивільних. У місяць, говорить Альона, вона закриває до 150 військових заявок.

“Дуже багато заявок ми отримуємо від підрозділів. У війську дають по одній парі берців і по одному комплекту форми. Дівчата просять і чоловічу форму для побратимів. А потім розповідають, що коли передають хлопцям нашу допомогу, ті радіють, як діти”.

Альона також працює з внутрішньо переміщеними особами і допомагає їм з вирішенням критичних потреб. Після того як росіяни 6 червня 2023 року підірвали Каховську ГЕС, Рух Veteranka здійснив чотири гуманітарні місії  на Херсонщину і Миколаївщину. 

“Минулого року завдяки гранту від ООН Жінки ми закривали по 30 цівільних заявок на місяць. Зараз це вже 50-60 виконаних заявок на місяць з допомоги людям, які постраждали від війни. Цивільним ми допомагаємо харчовими наборами, одягом, засобами гігієни, памперсами, візочками і навіть іграшками для малечі. Минулого року дуже був потрібен одяг, бо люди тікали з дому у чому були, постіль, ковдри. Якось мені надійшло 500 запитів у день від цивільних. Звісно, хочеться допомогти всім, але, на жаль, це дуже складно. У мене був комплекс, я хотіла закривати усі заявки, а потім зрозуміла, що це не лише від мене залежить”.

У січні-лютому 2023 року Альона відчула вигорання. Тоді було багато потреб у військових, гарячі бої не припинялися, і, здавалося, в організації виснажилися всі.

“Мені здавалося, що я навіть не знаю, що покласти в коробку для військових. Але мені пояснили, що маю до себе завищені вимоги і, на жаль, усім допомогти не можу. Мене відправили у відпустку, і я зрозуміла, від чого було вигорання — я сама від себе багато чого очікувала, а коли стикнулася з реальністю, то побачила, що не можу всім допомогти. І зараз, коли начитаюся поганих новин, для мене заспокійливе — думати про побут в організації, як ми все порозкладаємо, наприклад. Раніше думала, як вдома щось переставити, а сьогодні — як поскладаємо речі для військових на складі”.

Попри доволі складну і емоційну роботу, Альону надихають люди, які працюють і волонтерять у  Русі Veteranka.

“Коли я працювала в торгівлі, там були люди з однієї сфери. Коли була кухарем, всі навколо були кухарями. Коли у Русі Veteranka, всі різні. Я не могла насолодитися цим, так мені подобалося. У спілкуванні була сильна динаміка. Я надихалася дівчатами, військовими. У нас було багато різних курсів: і з водіння, і з такмеду, і з бойової підготовки. Навчання дуже мене мотивує. Зараз ми з командою проходимо курс “Базові навички медіації” за грантової підтримки Жінки ООН в Україні — вивчаємо навички медіатора — людини, яка є нейтральною до обох сторін конфлікту та допомагає їм врегулювати спір, організовує та проводить процедуру медіації.  Вважаю, що такі курси мають проходити у всіх волонтерських організаціях. У майбутньому це дуже знадобиться. Мені трохи складно, бо не звикла розбиратися у собі, але це дуже потрібна річ.

А ще у Русі Veteranka я себе почуваю потрібною і хоч трошки, але допомагаю країні. Розумію, що це не тільки моя робота — це моє життя. Я дуже пишаюся дівчатами, які у війську. Бо сама так не змогла б ніколи. Для мене те, що вони роблять, особливо ті, хто рятує поранених — це нереально. Тому вони мене і надихають”. 

Публікація вийшла в межах проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення ґендерної рівності в Україні» за підтримки Офісу Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України та фінансування Уряду Швеції. Погляди, висловлені в цій статті, належать автору та не обов’язково відображають погляди ООН Жінки.