Наталія Хамко: «Наші жінки демонструють неймовірну волю, хоч їм самим дуже складно»

Наталія Хамко, заступниця генерального директора з правових та кадрових питань Чернігівської обласної лікарні. На початку повномасштабного вторгнення Наталія доєдналася до колег-медиків, щоб допомогти цивільним та військовим пацієнтам лікарні. З Наталією ми поспілкувалися на тренінгу «Роль жінки в медіації», який відбувся в межах проєкту з інституційної розбудови «Розбудова демократичного, мирного та гендерно рівноправного суспільства в Україні - фаза ІІ», що реалізується за фінансової підтримки Уряду Норвегії. 

Як ви опинилися на передовій війни?

Ми не покинули свої робочі місця. Прийшли 24 лютого  працювали та жили на роботі до 15 квітня.  Відразу після 24 лютого в лікарні залишилось працювати близько  350 осіб, які цілодобово без вихідних надавали медичну допомогу, а до середини березня їх кількість зросла до 750. Колеги надавали медичну допомогу як цивільним, так і військовим. За півтора місяці пролікували більше 1100 поранених. Більш як 40 дітей  наших працівниць перебували  в лікарні, на роботі батьків,  оскільки матері  працювали, а лікарня була під постійними обстрілами, для дітей облаштували приміщення в підвалі поліклініки, де вони і жили. У нас не було ані світла, ані води, ані тепла. Оскільки ліфти не працювали пацієнтів наші медики на руках дставляли в операційні на верхні поверхи. У лікарню були влучання. Окремі корпуси після авіа нальотів за різними адресами нашої лікарні були зруйновані майже повністю і потребують повномасштабної відбудови.

Якими для вас та вашої команди були перші тижні війни?

Попри постійні обстріли, на території лікарні одночасно працювало до 20 операційних. Поки лікарню не забезпечили генераторами лікарі та лікарки працювали з налобними ліхтариками та ліхтарями від мобільних телефонів… Було важко, але були й теплі моменти. В обласній лікарні є підземний перехід, і в цьому переході тривалий час жила вагітна жінка. Вона не хотіла їхати далеко від дому, який знаходився дуже близько до лінії оборони, оскільки її чоловік-військовий залишався там, захищаючи Чернігів. Вона залишалася в нас до пологів і повернулась до нас після. Пологовий будинок також зазнав руйнувань, і всі породілля перебували з ново родженими дітками у підвалі. Але небезпека та спільна турбота неймовірно згуртували людей. Усі намагалися допомогти чим могли.

Скільки жінок зараз працює у вашій лікарні?

Ми маємо понад 1700 працівників, з них більш ніж половина – це жінки: медсестри, молодший медичний персонал та лікарки.

Чим корисний для вас тренінг «Роль жінки в медіації»?

Я відповідаю не лише за правові аспекти в лікарні, а й за кадри. І багато дівчат приходить порадитися. Іноді в колективі трапляються конфлікти, не масштабні, скоріш непорозуміння. Але в цілому, за моїми спостереженнями, війна, навпаки, примирила людей. Тому важливо вчасно розв’язати проблему та не дозволити конфлікту розростись, зазвичай конфлікт виникає як наслідок величезного стресу. Тож цей тренінг був дуже корисним для мене особисто. Нові знання допоможуть ефективніше розв’язувати конфліктні ситуації в колективі та сприятимуть підтримці психічного здоров'я в команді.

Які ще тренінги ви б особисто хотіли б відвідати, і які тренінги можуть стати корисними для вашої громади?

Тренінги з підтримки ментального здоров'я є дуже актуальними. У громаді зараз перебуває велика кількість травмованих війною людей. У нас, до прикладу, проходять лікування поранені. Звісно, в нашій лікарні є лікарі-психотерапевти, але бракує психологів. У майбутньому ми плануємо відкривати реабілітаційне відділення для військовослужбовців, оскільки на сьогодні існує велика потреба саме в реабілітації військовослужбовців.  Тому необхідно навчити в першу чергу медичних працівників правильно спілкуватися з військовими та цивільними пацієнтами, які зазнали втрат під час війни, саме для того, щоб ефективніше надавати медичну допомогу військовим та цивільним пацієнтам. Ми прагнемо навчити весь персонал коректно спілкуватися з пацієнтами, які  постраждали внаслідок війни,  дбати про їх здоров’я, в тому числі ментальне.

Чи спостерігаються зараз проблеми в комунікації між персоналом та пацієнтами?

Тут є своя специфіка. Хоч ми й цивільна лікарня, але велика кількість військовослужбовців також у нас лікуються. І вони потрапляють до нас з досить важкими травмами. Персонал емоційно це сприймає. Усе життя я буду пам'ятати, коли в нас, в Чернігові, після потужного обстрілу росіяни пошкодили аміакопровід.  У цьому випадку треба обов'язково всіх пацієнтів і навіть важкопоранених опустити в бомбосховища, щоб зменшити ризик отруєння аміаком. Генеральний директор дав вказівку роздати всім респіратори, ми пішли в хірургічний корпус роздавати ці респіратори і пацієнтам, і  медикам. Коли я дійшла до одного пораненого, зрозуміла, що у нього не було двох верхніх кінцівок. Ампутація на рівні плечей. Це такий стрес, дуже важкі відчуття… Поруч з ним був інший поранений військовий. Він каже: «Ви не хвилюйтеся, я її потім з нього зніму». Емоційно це було надзвичайно складно для мене, оскільки я хоч і працюю багато років в лікарні, але бачити  молодого хлопця без  обох рук -дуже важко.

А дівчата-колеги... Я півтора місяця спостерігала за наданням медичної допомоги нашими лікарками, сестрами медичними, молодшими медичними сестрами, кухарями. В той період не було адміністративної роботи, тож і я, як доречи і інші керівники – заступниці генерального директора, головна медична сестра, виконували обов’язки молодшого медичного персоналу. Мили поли в реанімації та приймальному, крутили перев’язувальний матеріал для відділень хірургічної служби.  Це величезна кількість поранених хлопців без кінцівок з ураженнями черевної порожнини. Це так важко. Це страшно. Тонами отримували гуманітарний вантаж,  розгружуючи вантажівки з медичними розчинами  та іншою гуманітарною допомогою. І наші жінки зараз проявляють неймовірну волю та витримку, хоч їм самим складно. Саме на них буде відповідальність за відбудову України в майбутньому. Тому зараз важливо допомогти їм усіма силами й залучити якомога більше підтримки.

Це інтерв'ю підготовлено в межах проєкту «Розбудова демократичного, мирного та гендерно рівноправного суспільства в Україні - фаза ІІ», що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Норвегії.