Сила адвокації: як активістка Катерина Бурич разом з Групою активної реабілітації робить житло у Бучі безбар’єрним

Адвокація  —  часто складний і тривалий процес впровадження змін. Разом з ГО «Група активної реабілітації» та за проєктної підтримки ООН Жінки в Україні та WPHF — відтепер житло Катерини з родиною у Бучі інклюзивне. Хоча будівельний проєкт зовсім не відповідав безбар’єрним стандартам. Історія наполегливості та змін, всупереч труднощам — читайте у матеріалі. 

Катерина Бурич — лідерка ГО «Група активної реабілітації» (далі — ГАР) від 2013 року. Спочатку працювала на таборах активної реабілітації як волонтерка, згодом — як організаторка таборів. У ГАР обіймала різні посади. Катя — мама двох синів. У шлюбі з лідером активної реабілітації, інструктором з настільного тенісу та техніки їзди. 

Стати дружиною чоловіка в кріслі колісному — для Катерини вибір свідомий: «Ти одразу розумієш виклики: і барʼєрне суспільство, а це не тільки про доступ в різні приміщення, хоча це є великою проблемою, і сприйняття суспільством та ін…». Коли в сім’ї один дорослий на кріслі колісному, двоє неповнолітніх синів, бар’єри найбільш помітні й відчутні. А зима стає ненависною порою року. «Один із синів на руках, а інший з дитячою лопатою — так ми разом чистили вхід у будинок, де пандус — не пандус, а екстремальна гірка», — ділиться Катя. 



Сімейне фото Катерини з родиною, з особистого архіву Катерини


Плани на житло та війна

Подружжя вже мало думки про розширення житла. Тож вирішили активно шукати помешкання, яке не буде обмежувати чоловіка і не вбиватиме спину дружини. Напередодні повномасштабного вторгнення росії в Україну Катерина й Артем придбали квартиру в одному із житлових комплексів Бучі, що ще будувався. Звернули увагу, що в будинку передбачено пандус відповідно до чинних державних будівельних норм (далі — ДБН). «Тож зі спокійною душею ми чекали на завершення будівництва. Попередньо домовились, що з нами погоджуватимуть усі кроки щодо безбар’єрності», — розповідає Катерина. 

А потім 22 лютого. Далі — рік, що перевернув життя багатьох українців. Родина Буричів на початок повномасштабного вторгнення перебувала в Ірпені. Через кілька днів на власний страх і ризик сіли в автівку — вирішили покинути місто, адже розуміли, що для людини на кріслі колісному й малих діток залишатися там було значно небезпечніше… Про придбане нове й доступне житло в Бучі й думати забули тоді. 

Після деокупації Київщини міста Ірпінь і Буча досить швидко почали відновлюватись. Стали повертатись люди. Продовжив будуватися й житловий комплекс, у якому придбали квартиру Буричі. Катя й Артем знову почали мріяти про свою нову домівку. Оскільки за сімейними обставинами родині довелось виїхати за кордон і залишитись там певний час, контролювати процес будівництва та його відповідність державним будівельним нормам у подружжя не було змоги.  
 
Завдяки інтернету пара координувала сантехнічні, електромонтажні та інші роботи. Постійно були на зв’язку з відповідальними за підготовку будинку до експлуатації. Однак яке ж було розчарування, коли Катя й Артем приїхали до нового дому! Державно-будівельні норми залишилися тільки на папері, а вхідна група будинку — недоступна! Чоловік не зміг самостійно зайти в під’їзд. Небезпечно було і для Катерини, яка спробувала допомогти йому піднятися. Замість пандуса спорудили нахил і виклали плиткою. Усе це нагадувало екстремальну гірку, що в дощову пору перетворюється в «ковзанку». І відстань від «гірки» до бордюру — до 15 см. Відсутність поручнів, пониження… Подружжя запропонувало відповідальному за всю «красу» сісти в крісло колісне й спробувати скористатися т.зв. пандусом. Їхні аргументи переробити пандус за державно-будівельними нормами, не брали до уваги. У відповідь отримали якісь звинувачення у свій бік, дивні виправдання, байдужість і зухвалість. На думку відповідального, усе зроблено «красіво» й зручно завозити товар у комерційні приміщення. 

Вигляд попереднього пандуса у житловому комплексі у Бучі, який зовсім не відповідав стандартам безбар'єрності. Чоловік Катерини на кріслі колісному не зміг самостійно зайти в під’їзд. Фото надане Катериною Бурич


Адвокація безбар’єрного доступу до житла
 

Розв’язати проблему з доступністю майбутнього житла самостійно не вдавалося. Катерина вирішила звернутися по допомогу до колег у ГО «Група активної реабілітації». Підтримав друзів і взявся адвокатувати це питання Віталій Пчолкін, виконавчий директор ГО ГАР і член комітету доступності міста Бучі. 

Катя з Артемом зафіксували на фото майже всі пандуси в будівлі, які не відповідали будівельним нормам і були небезпечні як для маломобільних мешканок і мешканців, так і для дітлахів, які їх використовували як гірки. Віталій Пчолкін від імені організації повідомив керівництво житлового комплексу про намір подати на розгляд порушення будівельних норм новобудов. Це питання розглянули на комітеті доступності міста Бучі, відтак сконтактувалися із забудовником і переконали виправити ситуацію з недоступністю. Оскільки будинок уже мали здавати в експлуатацію, будівельники все ж таки звернули увагу на проблему й навіть спробували її розв’язати. Віталій Пчолкін наполіг, що слід переробити не тільки вхід у під’їзд, де мешкатиме родина Буричів, а й інші вхідні групи житлового комплексу, які наразі всі з порушеннями будівельних норм і не доступні для людей з маломобільної групи. 

Катерина ділиться результатом боротьби за вільний доступ до квартири:  

«Нам переробили пандус. Кращий, ніж був. І знову ніхто не проконсультувався, зробили, порушуючи відповідні норми, — на відчепись. Та ми радіємо, що це вдалося переробити. Прикро, бо скільки ще будуть усе робити для галочки? Чому зараз, коли в країні війна й багато людей тимчасово або на постійній основі — представники й представниці маломобільної групи населення, потрібно «вибивати» те, що вже давно прописано законами? Чому ми, купляючи квартиру і віддаючи всі заощадження, розраховуємо на незалежність і комфорт, а отримуємо тюрму для чоловіка, бо самостійно він не може зайти та вийти? Як потрапити в магазин чи кавʼярню, що поруч із домом? Вийти з дітьми у двір? Чому просто одразу не зробити все для людей? Безбар’єрність важлива не тільки для людей з інвалідністю!» 

Оновлений пандус завдяки адвокаційній кампанії. Фото надане Катериною Бурич

Станом на зараз триває боротьба за повну доступність новобудов. ГО ГАР слідкує, щоб житловий комплекс, де скоро мешкатимуть Катерина, Артем та їхні сини, став доступний для всіх своїх мешканців та мешканок, а також  гостей. 

Щоб кожна родина мала змогу створити для себе гідні умови проживання, команда «Група активної реабілітації» разом з ГО «Ліга сильних» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) втілює адвокаційну кампанію щодо запровадження послуги з облаштування безбарʼєрного житла в Бучанській ОТГ. У рамках цього проєкту подружжя Бурич вже отримали фаховий супровід — розв’язали проблему з доступністю нової оселі. Якщо ви потребуєте консультації з облаштування житла, заповнюйте форму від Групи активної реабілітації — фахівці та фахівчині радо допоможуть:

https://gar.org.ua/programs/consult/

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Адвокаційна кампанія створена Громадською організацією «Група активної реабілітації» у межах проєкту «ЗНАМИ — змінюємо, навчаємо, адвокатуємо, менторимо інклюзивно», який реалізовується Громадська спілка «Ліга Сильних» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). Проте це не означає, що висловлені під час неї погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй. 

Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) — це гнучкий та оперативний інструмент фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.