«Сервіс, який ми надаємо жінкам, має бути таким же ефективним і доречним, як той, який надаємо чоловікам»: як Центр воєнної травми Superhumans допомагає жінкам під час війни
Дата:
Команда ООН Жінки в Україні та Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) під час зустрічі з представницями Superhumans Center. Місто Винники, Львівська область, лютий 2026 року. Фото: Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) / Валентин Кужан.
19 серпня Україна відзначила Всесвітній гуманітарний день уже вп'яте від початку повномасштабного вторгнення Росії. Цей день присвячений гуманітарним працівницям і працівникам, які підтримують і рятують життя людей, а також тим, заради кого ця робота триває.
Війна в Україні має тяжкі й довготривалі наслідки для жінок і дівчат. Вона позбавляє їх здоров'я, безпеки й доступу до допомоги, якої вони потребують. За даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, від 24 лютого 2022 року до липня 2026-го внаслідок російських атак поранень зазнали щонайменше 17 460 цивільних жінок і 1 232 дівчини. Водночас тисячі жінок доглядають за рідними та близькими, які отримали поранення, захищаючи свою країну.
Саме цим двом групам жінок адресований проєкт Центру воєнної травми Superhumans, що реалізується за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).
Спільний проєкт включає такі напрями роботи: протезування для цивільних жінок, які отримали травму; психологічну підтримку й терапевтичні ретрити для пацієнток і дружин поранених ветеранів; мультидисциплінарну реабілітацію.
Ми поспілкувалися з Валерією Печеник, координаторкою з грантів Superhumans, і Юлією Авіям, психологинею, про те, чому цей проєкт є важливим.
Протезування цивільних жінок
Відновлення після воєнної травми не буває однаковим для всіх. Протоколи лікування, конструкція протезів, формати психологічної підтримки десятиліттями формувалися навколо досвіду військових – переважно чоловіків. Але контекст змінюється.
«За останній час зросла кількість обстрілів українських міст і, відповідно, кількість цивільного населення, яке було поранено. І ми розуміємо, що жінки дедалі більше потребують такої ж підтримки, як і чоловіки, під час відновлення після воєнних травм», – говорить Валерія Печеник.
Валерія Печеник, координаторка з грантів Superhumans Center. Місто Винники, Львівська область, лютий 2026 року. Фото: Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) / Валентин Кужан.
Перший напрям спільного проєкту – протезування для цивільних жінок, які втратили кінцівки внаслідок російських атак. Наразі 10 жінок отримали функціональні протези – з механічним колінним вузлом та протези гомілки. Вироби виготовляють в Україні з компонентів провідних світових виробників, а ту частину протеза, що з'єднується з тілом, виготовляють індивідуально під кожну пацієнтку. Обслуговування протезу центр забезпечує пожиттєво.
«Є низка деталей, на які ми звертаємо увагу для того, щоби сервіс, який ми надаємо жінкам, був таким же ефективним, таким же точним і доречним, як і той, який ми надаємо чоловікам», — пояснює Валерія Печеник.
За словами Валерії, саме в роботі з жінками команда Superhumans визначила для себе кілька потреб, які раніше не враховувалися у стандартній послузі. Наприклад, стопа з регульованою висотою підйому або косметичний кавер, який надає протезу форму ноги.
Валерія Печеник та Тонні Енн Бродбер, керівниця Секретаріату Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), під час візиту до майстерні протезування Superhumans Center. Місто Винники, Львівська область, лютий 2026 року. Фото: Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) / Валентин Кужан.
Частина процедур, зокрема зняття мірок і примірка протеза, вимагає фізичного контакту, і за бажанням пацієнток їх виконують жінки-спеціалістки центру. Сьогодні в Superhumans працює кілька жінок-протезисток – професія, яка донедавна вважалася суто чоловічою.
«Ми хочемо ламати стереотип щодо того, що є питомо чоловічі та питомо жіночі професії. І ми вже його ламаємо нашою роботою», – говорить Валерія.
«Жінки фокусуються на проблемах чоловіка, абсолютно забуваючи про свої»
Жінки, про яких мало хто говорить, – це ті, хто підтримує. Дружини, матері, сестри й доньки поранених чоловіків.
«Зазвичай у нас жінки перебирають на себе дуже багато функцій з догляду за всією родиною під час війни. Вони заслуговують на не меншу увагу, ніж ті, хто отримали поранення, або будь-які інші вразливі групи населення», – наголошує Валерія Печеник.
Тож ще один напрям спільного проєкту – психологічна підтримка та тематичні ретрити для жінок, які підтримують. У межах проєкту 135 жінок-пацієнток, дружин та партнерок пацієнтів отримали індивідуальні та групові психологічні консультації, а 20 – долучилися до кількаденних психологічних ретритів.
Юлія Авіям, психологиня Superhumans, працює з двома категоріями жінок: цивільними, які безпосередньо отримали фізичну травму, і родичками поранених ветеранів.
Юлія Авіям, психологиня Superhumans Center. Місто Винники, Львівська область, лютий 2026 року. Фото: Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) / Валентин Кужан.
«Цивільні жінки, які отримали травму, часто довгий час проживали на лінії зіткнення або поблизу лінії фронту. І тут ми маємо справу з пролонгованою травмою, тому що вони довгий час були у небезпеці, мали підвищену тривожність за безпеку своїх рідних, часто жили з незакритими базовими потребами – браком їжі, сну, тепла», — розповідає Юлія Авіям.
За її словами, до цієї травми інколи додається досвід травматичної евакуації, поранення й втрата кінцівки. Сукупність цих травм може призводити до посттравматичного стресового розладу, депресії, підвищеної тривожності та розладів адаптації. Але звернутися по допомогу такі жінки наважуються рідко.
«Вони звикли справлятися зі своїми проблемами наодинці. І дуже складно зламати цю стигму», — пояснює психологиня.
Щодо родичок поранених ветеранів, причина мовчання у них зазвичай інша. За словами Юлії Авіям, коли чоловіка жінки поранено, зазвичай вся увага фокусується на ньому, а жіночі психологічні проблеми часто відходять на другий план. Важливо м’яко підвести жінок до діалогу, щоб вони могли розкритися в безпечній атмосфері та захотіли говорити про свої власні переживання, емоції та почуття.
Саме такою безпечною атмосферою стають ретрити. За словами Юлії, один із головних інсайтів після них – жінки часто самі не розуміють, які психологічні проблеми мають, бо місяцями, а подекуди роками зосереджені на проблемах чоловіка, на його фізичній і психологічній реабілітації.
«Можу сказати з упевненістю, що проєкт змінює життя жінок. Вони починають відчувати власну цінність і дозволяють собі думати про свої почуття й потреби », — говорить психологиня.
Комплексна допомога в одному місці
Третій напрям проєкту – мультидисциплінарна реабілітація. Це підхід, визнаний Всесвітньою організацією охорони здоров'я. Він поєднує, зокрема, фізичну реабілітацію, психологічну підтримку, ерготерапевтичні активності. У межах проєкту таку допомогу отримали 25 жінок, включно з тими, хто отримав протези.
Усе це відбувається за принципом єдиного вікна (one-stop-shop) – коли кілька послуг надаються одночасно й на базі одного центру. Для гуманітарного контексту це не лише питання зручності, а й доступу. Кожен додатковий переїзд між установами – це витрати, ризики й час, якого у жінки, що доглядає за родиною, може не бути. Валерія Печеник підкреслює, що фрагментована система «затягує людину та робить “професійним пацієнтом”».
«Ми намагаємося надавати кілька сервісів одночасно, аби зменшити час перебування будь-якої особи всередині цієї системи. І щоби ці елементи послуги підсилювали ефект одна одної та надавали більше сили пацієнтам для отримання загального результату», — каже Валерія.
****
Потреби українок та українців зростають, а фінансування гуманітарного реагування скорочується. Для жінок з інвалідністю, що набута через війну в Україні, скорочення міжнародної підтримки означає відкладені корекції протезів і перервані курси реабілітації. Для тих, хто доглядає за пораненими рідними, – зменшення або зникнення послуг, адресованих саме їм.
«Те, що ми робимо тут, – це насправді не благодійність, а велика інвестиція в людський капітал. Тому що дуже багато людей в Україні отримали поранення, але не перестали бути людським капіталом», – говорить Валерія Печеник.
За її словами, без сталого фінансування Україна ризикує не впоратися з повоєнним відновленням, а долати наслідки цього доведеться далеко за її межами.
Підтримка міжнародної спільноти – це не благодійність заради благодійності. Це абсолютно свідома, прорахована інвестиція. І мені здається, що українське суспільство вже неодноразово довело, що воно гідне такої довіри та такої інвестиції», – підсумовує вона.
Проєкт «Невидимі стають видимими: підтримка цивільних жінок, постраждалих від війни» впроваджується Благодійним фондом Superhumans Center за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). WPHF — це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй.