За словами Тетяни Шухнаренко: «Ми навчилися бути гнучкими, планувати наперед і швидко адаптуватися — бо робота має тривати, попри всі виклики»

Фото: ГО «Асоціація саперів України»/Марія Канішевська 

Тетяна Шухнаренко, 42 роки, є інженеркою з контролю якості робіт з гуманітарного розмінування ГО «Асоціація саперів України». Жінка народилась у місті Бахмут Донецької області. Але з початком повномасштабного вторгнення Росії жінка була вимушена виїхати з рідного міста до Києва, де нині проживає з двома доньками.

Її шлях у гуманітарному розмінуванні розпочався ще 8 років тому. Тоді Тетяна вирішила залишити роботу в банку та долучитись до відновлення українських земель та очищення їх від вибухонебезпечних предметів.

Про те, чому Тетяна вирішила доєднатись до гуманітарного розмінування, яким був її професійний шлях та з якими викликами у роботі вона стикається під час нестабільної безпекової ситуацій і відключень електроенергії, читайте у нашому інтерв’ю.

Яким був ваш професійний шлях до того, як ви прийшли у сферу гуманітарного розмінування?

До початку роботи в гуманітарному розмінуванні я працювала бухгалтеркою та менеджеркою зі споживчого кредитування в банку. Також допомагала батькам у веденні бухгалтерського обліку сімейного бізнесу.  

Ми проживали в Бахмуті, в регіоні, який ще задовго до 2022 року відчував наслідки бойових дій і проведення АТО [антитерористичної операції, що розпочалася навесні 2014 року після початку російської військової агресії в Донецькій і Луганській областях та анексії Криму і тривала до 2018 року, а потім трансформувалася в Операцію Об’єднаних сил (ООС)]. У цей непростий період наша родина зіткнулася з особистою трагедією — мій батько важко захворів на онкологію, що значно посилило фінансове навантаження.

Попри те, що батько мав власну успішну справу й був відомим майстром-ковалем по всій країні, через війну, обстріли та загальну нестабільність ресурсів стало недостатньо. Це змусило мене шукати нові професійні можливості та взяти на себе більшу відповідальність за підтримку родини.

З часом стався ще один переломний момент, після якого я зрозуміла, що я більше не можу стояти осторонь. Одного дня ми залишили нашу півторарічну доньку вдома зі свекрухою. Саме тоді стався обстріл — по району росіяни вдарили із РСЗВ «Град». Снаряд влучив поруч із нашим двором, вибух був настільки сильний, що в будинку повибивало вікна. Свекруха накрила собою дитину, лежачи на підлозі. Вона ділилась, що від вибуху їх підкинуло на півтора метри вгору. Всі були у сильному шоці і тут я зрозуміла, що потрібно щось робити.

На той час у регіоні працювала міжнародна організація HALO Trust, яка набирала людей і пропонувала навчання. Я розуміла, що це не лише можливість заробітку в складний період, а й реальна користь для громади.

Перехід був непростим: після роботи в банку — форма, берці, поля, фізично важка праця. Навантаження було колосальним — і фізичним, і психологічним, але саме це мене й загартувало. В мене з’явилася внутрішня мотивація довести, що я можу.  

У HALO Trust я пропрацювала чотири роки. За цей час я здобула потужний практичний фундамент у ручному та механізованому розмінуванні, пройшла підготовку сапера-парамедика, навчання на тім-лідера, працювала на різних локаціях і з різними типами загроз. За цей час я сформувала системне бачення всього процесу — від роботи з місцевою владою до очищення територій і фінальної передачі розмінованих ділянок.

У 2022 році через безпекову ситуацію ми були змушені виїхати з Бахмута. З дітьми залишатися там було надто небезпечно. Після евакуації я продовжила роботу у сфері гуманітарного розмінування вже в Києві, долучившись до ГО «Асоціація саперів України» (АСУ), де нині працюю інженеркою з контролю якості робіт з гуманітарного розмінування.

В АСУ я змогла суттєво поглибити й систематизувати свою кваліфікацію. Організація надала можливість пройти низку додаткових навчань — з нетехнічного обстеження територій, інформування населення про ризики вибухонебезпечних предметів, а також з пілотування безпілотних літальних апаратів.

Для мене надзвичайно цінним стало середовище професіоналів із великим практичним досвідом, які готові ділитися знаннями. Це допомогло краще усвідомлювати не лише як я виконую свою роботу, а й для чого, і як можна постійно підвищувати її якість.

У 2025 році я мала змогу пройти міжнародне навчання в школі MAT Kosovo, де я здобула кваліфікацію EOD Level 3 [Explosive ordnance disposal 3 level / Знешкодження вибухонебезпечних предметів рівень 3]. Після цього я також пройшла повну сертифікацію за державним стандартом України — як офіційне підтвердження всього професійного шляху та отриманих раніше сертифікатів. 

Фото: з особистого архіву Тетяни 

Для читачів, які можуть не знати деталей: у чому полягає контроль якості робіт з розмінування?

Моя робота полягає в польовому контролі якості безпосередньо на ділянках. За роки в протимінній діяльності я звикла працювати на місцевості, і, відверто кажучи, саме там почуваюся на своєму місці. Тривала робота в офісі дається складніше — після кількох днів звітності та планування хочеться знову повертатися «в поля», незалежно від погоди чи умов.

Внутрішній контроль якості охоплює всі етапи протимінної діяльності — від інформування населення та нетехнічного обстеження до безпосереднього розмінування ділянок. Залежно від типу робіт я виїжджаю на місце та здійснюю моніторинг відповідно до затверджених планів.

Під час контролю заходів з інформування населення про ризики вибухонебезпечних предметів я оцінюю роботу команд безпосередньо під час сесій: які матеріали використовуються, як подається інформація, чи дотримано методології. Усі результати фіксуються в чек-листах внутрішнього моніторингу.

Якщо йдеться про нетехнічне обстеження, я працюю разом із командою на ділянці: перевіряю наявність і коректність документації, маршрути евакуації, зібрану інформацію від місцевих органів влади, служб або власників земель, а також готовність до використання технічних засобів, зокрема БПЛА [Безпілотні літальні апарати, що використовуються в технічному обстеженні територій]. Це необхідно для повного аналізу загроз і визначення подальшого статусу території — чи потребує вона технічного обстеження або розмінування, і яким саме методом.

На етапі розмінування контроль якості здійснюється відповідно до затвердженого плану робіт, який пройшов валідацію в Центрі протимінної діяльності (ЦПМД). Я можу бути присутньою як на відкритті ділянки, так і в процесі виконання робіт: перевіряю організацію адміністративної зони, маршрути евакуації, маркування, методи очищення, роботу з детекторами, ведення документації та заповнення карт прогресу.

За роки роботи я чітко розумію їхні очікування: усі процеси мають бути не лише безпечними, а й прозорими, ефективними та відповідати встановленим стандартам.

Як повномасштабна війна Росії змінила обсяги, темп і відповідальність вашої роботи порівняно з довоєнним періодом?  

Повномасштабна війна кардинально змінила нашу роботу. Я добре пам’ятаю свої перші навчання, коли нам показували обмежену кількість типів вибухонебезпечних предметів. Сьогодні ж їхня різноманітність зросла в рази, що потребує постійного навчання та підвищення кваліфікації. Саме для цього існують рівні підготовки EOD 1–3 та міжнародні стандарти — адже охопити й знати все неможливо, але необхідно розуміти принципи й ризики.

Масштаби забруднених територій значно збільшилися, а обсяг робіт виріс у рази. Водночас зросла й кількість операторів протимінної діяльності — наразі їх понад сотню сертифікованих. Проте навіть за таких темпів і ресурсів ідеться про роботу на роки, а подекуди й десятиліття.

Разом із обсягами зросла й відповідальність: ціна помилки стала ще вищою, а вимоги до якості та безпеки — жорсткішими. Тому поряд із розвитком самої галузі критично важливою є державна підтримка, зокрема стабільне фінансування, яке дозволить розширювати спроможності, підвищувати ефективність і пришвидшувати процес очищення територій. 

Фото: з особистого архіву Тетяни 

Блекаути стали новою реальністю для всієї країни. Як відключення електроенергії та зв’язку впливають на планування, перевірку й контроль якості робіт з розмінування?  

Найбільший виклик сьогодні — це постійна безпекова загроза. Повітряні тривоги, атаки дронів, ракетні та масові обстріли нікуди не зникли, і вони безпосередньо впливають на можливість працювати в полях. У нашій організації діє чіткий протокол безпеки: щойно з’являється реальна загроза для команди в регіоні, роботи негайно зупиняються, а люди евакуюються. Пріоритет завжди один — життя і безпека фахівців.

Ми добре пам’ятаємо трагічний випадок, коли внаслідок російського удару на Чернігівщині загинули двоє працівників гуманітарної місії “Данської ради у справах біженців” з розмінування у вересні 2025 року. І саме тому питання дотримання протоколів для нас принципове — без винятків.

Окремим викликом стали блекаути. Відсутність електроенергії та зв’язку суттєво уповільнює роботу, особливо на етапах обстеження, збору інформації, підготовки звітів і картографування ділянок.  

Ці фактори не зупиняють роботу повністю, але постійно вносять корективи в плани та темпи реалізації проєктів. Це реальність, у якій сьогодні працює не лише наша команда, а вся країна.

Як ваша команда адаптується до роботи в умовах нестабільного електропостачання?

Організація завжди шукає технічні рішення — резервне живлення, альтернативні канали зв’язку, — але в польових умовах можливості все одно обмежені.  

Під час державного моніторингу або візитів донорів усі процеси ретельно плануються з урахуванням реальних умов — відсутності електроенергії чи інтернету. Команди на місцях підлаштовують свою роботу під графіки електропостачання: планують виїзди, розвідку, підготовку звітів і картування так, щоб використати кілька годин стабільного зв’язку або зарядженої техніки. Іноді це означає працювати в дуже стислий проміжок часу, максимально ефективно.

Це не ідеальні умови, але іншого вибору немає. Ми навчилися бути гнучкими, планувати наперед і швидко перебудовувати процеси — бо робота має тривати, попри всі виклики.

Чи змінилося ваше сприйняття власної роботи після 2022 року — з огляду на масштаб замінування та його вплив на громади?  

Моє сприйняття роботи стало глибшим і більш особистим. Я намагаюся не розвивати в собі лють чи ненависть до агресора, бо розумію: якщо постійно фокусуватися на цьому, важко рухатися далі. Натомість я концентруюся на конкретних цілях — розмінувати рідні землі, відновити громаду, повернутися додому, де моє коріння, де залишилися фотографії та спогади, яких більше ніде не знайдеш.

Ці втрати дуже відчутні: знищене житло, втрачена частина дитинства, спогади про батьків — нічого не повернути. Але робота, яку ми робимо для держави і громади, надає сенс і надію.

Я вірю, що колись ризики обстрілів, мін і блекаутів буде знято, і робота стане ефективнішою. Хочеться прискорити процес розмінування та відновлення миру. Ця мета — надзвичайно важлива, вона надихає і допомагає долати страх і страждання, які зараз відчуває кожен із нас. 

Фото: з особистого архіву Тетяни 

Що допомагає вам залишатися зібраною та продовжувати працювати?  

Насамперед, я дуже люблю свою роботу. Мені подобається розвиватися в цьому напрямку, ділитися досвідом із командами та постійно вдосконалювати свої навички. Робота для мене не просто професія — це спосіб приносити користь громаді та державі.

По-друге, у мене двоє дітей, і я у них одна. Я не можу собі дозволити опустити руки, бо маю відповідальність за їхнє навчання та добробут. Старша донька навчається на другому курсі університету, а молодша — у п’ятому класі, і я оплачую їхнє навчання та підтримую їх щодня.

Відсутність власного житла чи статус ВПО не дає часу на розпач. Потрібно діяти, планувати і мріяти про майбутнє. Я вдячна нашому керівництву, яке знаходить ресурси та фінансову підтримку для роботи. Це допомагає залишатися мотивованою та зосередженою, адже я вірю, що наша діяльність приносить користь не лише мені чи моїй родині, а й усій країні.

Мене надихають мрії та маленькі радості. Також важливі спілкування та підтримка колег. Зустрітися з друзями, обговорити плани чи просто підтримати один одного дуже допомагає відновити енергію. І, звичайно, я мрію про власний дім, безпечний простір, де можна сміятися, радіти, плакати і відчувати себе захищеною. Моя професія теж допомагає мені тримати себе в ресурсі. Вона навчає планувати, оцінювати ризики, піклуватися про людей і водночас цінувати час із родиною.  

Дивлячись у майбутнє, яким ви бачите відновлення України після війни — і місце гуманітарного розмінування в цьому процесі?  

У відновленні України гуманітарне розмінування займає, на мій погляд, перше місце. Без обстеження та очищення територій неможливо відновлювати критичну інфраструктуру, сільськогосподарські землі та житлові райони. Робота з розмінування дає можливість планувати відновлення. Після цього можна реалізовувати проєкти з відбудови, будувати плани на майбутнє і залучати фінансування для розвитку країни.

Особисто для мене, як бахмутянки, важливо, щоб Бахмут повернувся до України і відновився. Це символ того, що навіть після руйнувань можна повернути життя і безпеку на свої землі.

Ця публікація підготовлена в межах програми «Вона демінерка», що реалізується ГО «Асоціація саперів України» та ГО «Дівчата» спільно з ООН Жінки в Україні за фінансової підтримки Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади та Міністерства закордонних та європейських справ Хорватії, але це не означає, що висловлені в ній думки та судження є офіційно схваленими або не обов’язково відображають погляди Організації Об'єднаних Націй.