Світло для дитинства: як вальдорфський садок у Запоріжжі працює під час блекаутів
Дата:
Ганна Горбач у дитсадку, який працює за принципами вальдорфської освіти. Запоріжжя, 2025 рік. Фото: Ольга Калінчук
Коли після атак Росії на енергетичну інфраструктуру України почалися тривалі відключення електроенергії, міста і села по всій країні занурилися в темряву, а опалення та водопостачання неодноразово зазнавали перебоїв.
Коли в Запоріжжі, прифронтовому місті на південному сході України, почалися тривалі відключення світла, Ганна вже встигла зробити крок, про який мріяла кілька років: відкрити невеликий садочок. Він працює за принципами вальдорфської освіти, де в центрі уваги природний розвиток дитини, як вона почувається, що їй зараз під силу, у якому ритмі вона живе. Діти малюють, багато рухаються, вчаться через гру і щоденні побутові справи, а після обіду відпочивають у тихій кімнаті.
Але коли почалися перші блекаути, стало очевидно, що без електроенергії садочок зануриться в темряву: без світла й тепла, без можливості залишатися безпечним простором для дітей і продовжувати щоденні заняття.
Завдяки проєкту «Форсаж», який втілювався ГО «Укрпростір» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), Ганна отримала гранти на навчання і розвиток садочка, а згодом - зарядну станцію. Ця допомога дозволила садочку і далі працювати під час блекаутів, а її синові - продовжувати навчання онлайн.
Для Ганни втримати дитсадок відкритим і забезпечити його роботу під час блекаутів було не просто питанням комфорту. Це означало або рухатися вперед, або закритися. Завдяки проєкту «Форсаж», який втілювався ГО «Укрпростір» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) вона отримала підтримку, що допомогла покращити роботу дитсадка і адаптуватися до відключень.
Ганна Горбач у дитсадку, який працює за принципами вальдорфської освіти. Запоріжжя, 2025 рік. Фото: Ольга Калінчук
Коли вимикається світло
Уже на другий місяць роботи садочка розклад довелося підлаштовувати під графіки відключень. Без електрики в приміщенні не працювали чайник, освітлення й опалення.
«Без світла ми не могли навіть зробити дітям чай. Вони приходять на пів дня, ми маємо дати їм щось тепле. Я приїжджала тоді, коли за графіком мало бути світло, і заварювала термос. Так ми трималися певний час».
Проблеми створювала і охоронна система будинку. Будівля стоїть на сигналізації, і коли батарея без електрики сідала, сигналізація починала пищати. Це було і гучно, і тривожно – в першу чергу для дітей.
«Блекаут – це не тільки про те, що світла немає. На вулиці генератори гудуть, пахне дизелем, на дорогах нічого не видно. Якщо пішоходи без відбивачів, то ти їх просто не бачиш. Місто... вимкнене», - каже Ганна.
На четвертому році повномасштабного вторгнення Росії в Україну відключення світла стали для багатьох родин окремим викликом, який накладається на постійні обстріли, тривоги і нічний шум ворожих ракет і дронів.
«Це емоційно виснажує. Ти вночі можеш не спати через прильоти, а вдень намагаєшся щось робити і з дітьми – і по садочку, і по дому, а світла немає».
Ситуація змінилася, коли в межах проєкту «Форсаж», що підтримується ООН Жінки в Україні та WPHF, Ганна отримала зарядну станцію. Це дозволило садочку продовжувати роботу навіть під час тривалих відключень.
«Завдяки зарядній станції ми маємо опалення, електрику для води, освітлення, можемо працювати на другому поверсі будівлі, проводити вечірні майстер-класи з мамами».
Для Ганни блекаути – не лише про садок. Її син навчається онлайн у харківській вальдорфській школі, і кожне відключення електроенергії одразу означає ризик пропустити уроки.
«Якщо немає світла, немає і навчання. А графік на завтра ми дізнаємося лише о 21:00 поточного дня. У листопаді ми бігали по місту: де є світло, там і навчалися. Один день син був зі мною в садочку, в інший день вдома, а потім - з ноутбуком десь, де вийде. Це було складно».
Тепер син проводить день разом з мамою в садочку. Завдяки тому, що там є світло та інтернет, він має змогу повноцінно навчатися онлайн протягом всього робочого дня, а не підлаштовуватися під нестабільні графіки відключень світла в місті.
Як з’явився садок
Шлях Ганни до відкриття вальдорфського садка почався задовго до блекаутів. Після 2014 року Ганна і родина переїхала з Криму до Запоріжжя. За освітою вона вихователька та психологиня, але до теми свідомого батьківства і вальдорфської педагогіки прийшла вже після народження сина.
Коли син пішов до першого класу, через COVID навчання перевели в онлайн. Саме тоді Ганна почала уважніше придивлятися до різних підходів у вихованні й поступово відкрила для себе вальдорфську освіту. Зацікавлення переросло в професійний вибір: вона пройшла два курси підготовки вальдорфських вчительок – базовий і з викладання у початкових класах.
Повну кваліфікацію Ганна здобула завдяки участі в грантовому конкурсі в межах проєкту «Форсаж» – ініціативи, що впроваджувалась ГО «Укрпростір» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). Вона подала заявку на грантову підтримку навчання, отримала фінансування і змогла завершити курс для вчительок середньої школи, здобувши диплом вальдорфської вчительки.
«Приблизно в цей самий час стартував наступний етап грантового конкурсу – уже на започаткування власної справи. Я відчула, що все складається саме до цього. Вирішила почати не зі школи, а з дитячого садочка: зібрати школу значно легше, коли діти вже виростають із садка, знайомі з методикою і можуть плавно перейти до вальдорфської освіти», – пояснює Ганна.
Завдяки отриманому другому гранту вона змогла обладнати 12 спальних місць у садочку: раніше були лише каркаси ліжок, тепер з’явилися матраци, подушки, ковдри і постільна білизна.
«Без гранту це була б зовсім інша якість. Ми брали б дешевші матеріали або робили все дуже повільно. А так змогли купити якісне наповнення, яке прослужить довго».
«Я зрозуміла, що на кожну перепону є рішення»
Для Ганни участь у проєкті «Форсаж» була важливою не лише через грантову підтримку, а й через зміну погляду на власні можливості.
«Найперше, я перестала сприймати перепони як кінець. Зрозуміла, що майже на кожну перепону є рішення», – каже вона.
У межах проєкту Ганна опанувала основи бізнес-планування та фінансових розрахунків, дізналася більше про оформлення ФОП та ведення соцмереж. Важливою частиною стала і спільнота жінок – інших учасниць:
«На нетворкінгах ми спілкувалися між собою. Там, де я бачила проблему, хтось інший бачив рішення. Це давало відчуття, що ти не одна».
Попри близькість лінії фронту і тривалі блекаути, родина вирішила залишатися в Запоріжжі. Ганна мріє, що садок з часом виросте у вальдорфську школу і матиме кілька локацій по місту.
На запитання, що вона хотіла б сказати жінкам, які роблять перші кроки до власної справи у складних умовах війни, Ганна відповідає коротко:
«Не треба стояти на місці. Треба йти і робити, і двері відчиняться».
Проєкт «Форсаж» реалізовувався ГО «Укрпростір» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). WPHF - це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовуванні ключових можливостей миробудівництва.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.