Коли світло зникає, ризики зростають: як блекаути впливають на ВІЛ-позитивних жінок в Україні

Із осені 2025 року тривалі відключення електроенергії знову стали частиною повсякденного життя в багатьох українських містах. На початку 2026 року ситуація ще більше загострилася: після масованих атак Росії на енергетичну інфраструктуру в південних регіонах країни деякі громади залишалися без електроенергії, опалення та водопостачання на багато годин, а подекуди й на дні. 

У межах цих атак Кривий Ріг у Дніпропетровській області зазнав одного з наймасштабніших ударів від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Місто було атаковане балістичними ракетами та безпілотниками, що спричинило аварійні відключення електроенергії в окремих районах. 

Блекаути впливають на всіх. Однак для жінок, які живуть із ВІЛ, відключення електроенергії часто означають не лише побутові чи робочі незручності, а й додаткові ризики: стає важче дотримуватися режиму терапії, вчасно потрапити на обстеження чи консультацію, а інколи навіть зберегти конфіденційність у громадських місцях, де люди заряджають телефони та техніку. 

Ми поспілкувалися з Іриною Пожар, 38-річною жінкою, яка живе з ВІЛ, із Кривого Рогу. Вона працює кейс-менеджеркою та параюристкою в БО «Позитивні жінки» у межах спільного проєкту ООН Жінки в Україні та Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). 

3-5 годин світла на добу: як відключення впливають на побут і роботу 

Ірина живе в Кривому Розі з чоловіком і двома синами. Діти навчаються онлайн, тож коли зникає електрика, часто зникає і домашній інтернет. У середньому світло буває лише 3-5 годин на добу, і ці короткі «вікна» зі світлом родині доводиться розподіляти між навчанням, побутом і роботою. Додає напруження ще й те, що оприлюднені графіки відключень не завжди збігаються з фактичними. 

«У мене молодший син ходить на спорт, і після кожного тренування треба прати речі. А через те, що світла часто нема, речі накопичуються й накопичуються», – каже жінка. 

У межах спільного проєкту Ірина консультує жінок, супроводжує їх до закладів охорони здоров’я і допомагає отримати потрібні послуги, зокрема відновити документи, потрапити на безоплатну вторинну правову допомогу та психологічні консультації. 

Ірина Пожар в офісі БО «Позитивні жінки» у Кривому Розі під час консультації з клієнткою. Фото: БО «Позитивні жінки» / Владислав Дурнєв

В офісі організації є зарядна станція, але це не завжди гарантує стабільну роботу. Консультація або супровідний візит можуть зірватися, адже жінка може не мати зв’язку. 

«Ми могли завчасно домовитись про зустріч із жінкою, але в неї теж було обмаль світла, вона могла не встигнути підзарядити телефон. Тож ми можемо просто не додзвонитися одна до одної», – пояснює Ірина. 

Значна частина роботи, як-от документація та звітність, ведеться онлайн. Тому критичним стає не лише живлення для техніки, а й стабільний інтернет. 

«Однак якщо довго немає світла, то Wi-Fi працює нестабільно. Мобільний інтернет теж не завжди працює добре», – додає вона. 

За словами Ірини, постійна непередбачуваність блекаутів перетворює кожну базову робочу дію на додатковий стрес. 

Як відключення світла впливають на режим терапії 

Жінки, які живуть з ВІЛ, повинні приймати антиретровірусну терапію регулярно, в один і той самий час. Під час блекаутів цей режим може порушитися, якщо телефон розрядився, не спрацювали нагадування або немає можливості перевірити час. 

Ірина пригадує, що одного разу пропустила прийом ліків. 

«Я пам’ятала, що маю в десятій вечора випити ліки. Але телефон розрядився, світла не було, і я просто не знала, котра година».  

Ірина підкреслює, що разовий збій не завжди має миттєві наслідки, але регулярні порушення графіку можуть призвести до резистентності: «Тоді терапія перестає бути ефективною, і треба підбирати іншу схему. А цих схем в Україні не так багато».  

Доступ до лікарів, аналізів і ліків під час блекаутів 

Через відсутність зв’язку та інтернету стає складніше записатися на консультацію або узгодити візит до профільного лікаря чи СНІД-центру. Блекаути впливають і на можливість здати лабораторні аналізи. У Кривому Розі, каже Ірина, їх приймають лише у визначені дні. 

«Лабораторія працює два рази на тиждень. Якщо в цей день немає світла і не працюють холодильники, ти аналіз не здаси», – розповідає вона. 

Проблема в тому, що такі візити часто плануються наперед: людині потрібно відпроситися з роботи, а повторити це наступного разу може бути складно. 

Окремий ризик – доступ до препаратів, адже облік і призначення в багатьох медичних закладах ведуться в електронних системах. 

«Якщо немає світла, ми не можемо отримати ліки. Кажуть: “Прийдете, коли буде світло”. А коли воно буде, ніхто не знає», – пояснює Ірина. 

Приватність під загрозою 

Для багатьох жінок, які живуть із ВІЛ, питання приватності безпосередньо пов’язане з безпекою. Під час блекаутів зростає потреба користуватися публічними просторами, де є електрика, і саме там з’являється страх небажаних запитань або розголошення статусу. 

Щоб зменшити ризик, деякі жінки змінюють упаковки або пересипають таблетки, аби препарати не можна було впізнати. 

«Таблетки – це твоє життя. Перше, що ти береш із собою, це ліки. Але люди в публічному місці можуть відреагувати по-різному: хтось нормально, а хтось – зовсім неадекватно», – додає Ірина. 

Материнство, коли немає світла 

Для ВІЛ-позитивних мам відключення світла створюють додаткову напругу через щоденні процеси, які неможливо відкласти. Якщо немовля на сумішах, потрібні кип’ячена вода і регулярна стерилізація. 

«ВІЛ-позитивна жінка не може годувати грудьми, вона змушена годувати дитину штучними сумішами. Стерилізація пляшечок, сосок, кип’ятіння води – це все безперервний процес», – пояснює Ірина. 

Особливо складно, коли у квартирі все зав’язано на електрику: плита, підігрів води, базова можливість приготувати їжу. 

«Є бенефіціарки, які живуть у багатоповерхівках, де все на електриці. Коли вимикають світло, вони інколи взагалі не можуть приготувати їжу. Це величезна проблема», – каже Ірина. 

Економічна вразливість і психологічне виснаження 

При блекаутах повербанки і ліхтарики частково рятують ситуацію. Але коли світла мало, заряду все одно не вистачає на всі потреби родини. Купити потужніші прилади може дозволити собі не кожна жінка. 

«У мене вдома є два повербанки, плюс ліхтарики, які заряджаються від USB. Але їх все одно не вистачає», – каже Ірина. 

Незручності через блекаути накладаються на постійні повітряні тривоги і швидко перетворюються на додатковий стрес. 

«Ти щось не встиг доробити на роботі, йдеш з цим тягарем додому. Приходиш, а там щось не заряджене, треба їсти приготувати, попрати, уроки у дітей не зроблені. І так з дня в день. А потім це спричиняє якісь проблеми зі здоров’ям», – каже Ірина. 

За її словами, запит на психологічну підтримку помітно виріс: жінки звертаються з панічними атаками, нервовими зривами, напругою в родині. 

«Позитивні жінки рухають увесь світ» 

Головне послання Ірини для інших жінок, що живуть з ВІЛ, під час блекаутів, обстрілів і майже чотирьох років повномасштабного вторгнення Росії в Україну таке: «Позитивні жінки рухають увесь світ. Ми жінки, ми можемо все, і нам не потрібно зупинятися». 

За словами жінки, ці слова звучать уже не як гасло, а як внутрішня опора, яка допомагає триматися і підтримувати інших. 

БО «Позитивні жінки» впроваджують проєкт «Positive Women Safe Spaces – supporting, resilience and empowering» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), гнучкого та оперативного інструменту фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.   

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.