За словами Світлани Шевченко: «Найголовніше для мене - не втратити позитивний настрій і доброту через війну»
Дата:
Фото: з особистого архіву Світлани Шевченко
Для Світлани Шевченко з Запоріжжя повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало випробуванням, у якому фізична витривалість і психологічна стійкість щодня перевіряються на міцність, але участь у програмі ментального відновлення «ReStart Свідомості», реалізованій ГО «Impact Force» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), стала для неї точкою опори у ці складні часи.
«Мені здається, я — середньостатистична українська жінка. До початку повномасштабного вторгнення займала керівну посаду на підприємстві, але з лютого 2022 року залишилася без роботи. Відтоді я постійно займаюся самоосвітою і розвитком, щоб робити нашу країну кращою».
Світлана називає себе «антикризовим менеджером» — так її бачать чоловік і донька. Але за зовнішнім спокоєм — роки тривоги, втрат і постійної напруги.
«Така оцінка одночасно і приємна і ледве не вводить мене в істерику, бо насправді лише Бог знає, як важко мені це дається».
Вимушена еміграція
З початком повномасштабного вторгнення жінка вивезла доньку до Польщі. Півтора року вимушеної еміграції стали для жінки не порятунком, а новою травмою.
«Ми прожили там півтора року, але це було не життя, а суцільна психологічна травма. Повернення додому стало одним із найщасливіших моментів у моєму житті».
Попри це, випробування зробили Світлану сильнішою: еміграція до Польщі без грошей та підтримки, боротьба за життя доньки та себе, волонтерство і важка фізична робота, навчання новим навичкам, і зрештою — повернення додому.
«У перші тижні війни ми з донькою виїхали до Польщі. Зовсім без грошей. Сама евакуація була суцільним жахом, але навіть перетнувши кордон, я не відчула полегшення. Нам не було де жити, знайомі відмовили прихистити хоча б на кілька днів, і ми опинилися в центрі для біженців - без перспектив, без підтримки, без моральних сил».
Світлана щосекунди вчила польську, шукала роботу й житло, майже не могла їсти. Саме тому через харчовий розлад її вага впала до 38 кілограмів. Попри виснаження, вона волонтерила, писала тексти й сценарії, знаходила донорів для підтримки українців на прифронтових територіях та виконувала важку фізичну роботу. Зрештою жінка знайшла хорошу роботу, але не змогла жити далеко від рідного міста, тому разом із донькою повернулася до Запоріжжя.
Повернення до рідного Запоріжжя
Вже у 2024 році вони повернулися до рідного Запоріжжя, міста, яке щодня перебуває під обстрілами.
«Ми з донькою вирішили залишитися вдома — хай навіть під небом, де щоночі чути вибухи. Тут наш дім, наші спогади, наше життя».
Після потужного обстрілу Світлана вирішила навчитися водити, щоб у критичний момент мати змогу евакуювати доньку.
«Кілька місяців я змушувала себе долати цей страх, попри панічні атаки. І зрештою навчилася. Так, за цей час я втратила чимало здоров’я, навіть потрапила до реанімації через нервове виснаження. Але тепер я їжджу, навіть уже кілька разів самостійно доїжджала до Києва. Потроху відновлюю здоров’я. І вважаю це своєю особистою перемогою».
Війна відібрала у Світлани не лише житло та рідне місто, а й цінні спогади та близьких людей.
«Я втратила будинок, місто дитинства, і найболючіше — всі сімейні фото. Мені нічого показати майбутнім онукам. В окупації помер мій дядько — ми не могли передати йому ліки, які він пив щодня для роботи серця. Мені досі жахливо від того, що він помирав один, прекрасно усвідомлюючи самотність і те, що допомоги очікувати немає звідки».
Поряд із болем і втратами війна стала для жінки каталізатором стрімкого особистого розвитку та формування нової життєвої позиції.
«Але водночас я ніколи не розвивалася так швидко, як із перших днів війни. Почала інтенсивно вивчати іноземні мови, отримала другу освіту, займаюся спортом. Я сказала собі: маю стати найкращою версією громадянки України на кінець війни. Зараз я змінила формулювання: я вже не чекаю кінця війни».
Змінилося і ставлення Світлани до самої себе.
«Я завжди була тривожною і вимогливою до себе. Під час війни ці тенденції дуже посилилися. Я хочу повернутися до адекватних вимог до себе, навчитися вибачати собі помилки і не хвилюватися заздалегідь про те, що вони можуть виникнути».
Психологічна допомога, яка надала впевненості в собі
Попри страхи та фізичні наслідки тривалого стресу, жінка відкрила в собі справжню силу:
«Я страшенно боюся. Аж до фізичних розладів. Але я все одно дію і роблю те, що повинна, попри страх. І це, мабуть і є справжня сила».
Життя Світлани було сповнене переломних моментів: народження дітей, втрати близьких і війна, що стала найбільшим випробуванням.
«Насправді, їх кілька: народження першої дитини, смерть сина, смерть свекрухи, яка була для мене найближчою людиною у світі, і війна».
Попередній досвід звернення по психологічну допомогу був нерезультативним.
«Психологи, до яких я зверталася раніше, відмовлялися працювати через складність мого стану і відправляли до психіатрів за пігулками».
Саме в цей період Світлана дізналася про програму «ReStart Свідомості», що реалізовувалася ГО «Impact Force» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).
«Побачила рекламу програми в Instagram, заповнила анкету. Не потрапила до списку затверджених учасниць, але все ж, попри страх і сумніви, вирішила написати організаторам. І саме тоді звільнилося місце. Мене запросили. Я вважаю, що це не випадковість, а доля».
Світлана на фінальній події програми «ReStart Свідомості», жовтень 2025 року. Фото: ГО "Impact Force"
Програма «ReStart Свідомості» навчає сучасним технікам подолання стресу, допомагає впоратися з травматичним досвідом і формує корисні звички для відновлення та релаксації. У межах програми Світлана отримала безоплатну, фахову та персоналізовану психологічну підтримку, інструменти для щоденного саморегулювання та безпечний простір для відновлення.
«Тут все було по-іншому. На програмі “ReStart Свідомості” з нами так мʼяко працювали, що я якось розслабилася».
Щодня застосовуючи вправи, які допомагають заспокоїтись, вона зуміла зберегти психологічну рівновагу навіть під постійними обстрілами.
«Я взяла для себе кілька вправ, а ТМР (техніка ментальної релаксації – ред.) тепер практикую щодня».
«Обстріли стали постійними, і я розумію, що мій стан погіршився б пропорційно. Однак, цього не відбулося».
«Я впевнена, що саме програма дала змогу мені втримати свій стан».
Сьогодні Світлана ділиться отриманими знаннями з близькими та спільнотою, відчуваючи, що її досвід може стати опорою для інших жінок.
«Я ділюся з близькими, друзями та членами церкви певними інструментами і знаннями, які отримала на курсі».
Підтримка, отримана завдяки Жіночому фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), дала Світлані не лише інструменти для відновлення, а й відчуття цінності власного досвіду.
«Я мрію, щоб люди в Україні були більше травмоінформованими, частіше і легше зверталися до психологів. Щоб держава мала програми психологічної підтримки. І я хочу бути частиною цього процесу — допомагати людям відновлюватися».
Проєкт «ReStart Свідомості» реалізується ГО «Impact Force» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), гнучкого та оперативного інструменту фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.
Цю публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об'єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.