«Мовчання — це зло»: історія Ірини Довгань і спільноти жінок, які пережили полон та насильство

Фото: ООН Жінки/Валерія Писецька

Ірина Довгань, 63 роки, засновниця організації «SEMA Україна», — жінка, яка перетворила власний досвід війни та полону на силу допомагати іншим. Її історія — це шлях від глибокої травми до створення потужної спільноти підтримки, яка сьогодні допомагає десяткам українських жінок і чоловіків, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК). 

Про шлях становлення організації, напрямки роботи та побудову сестринства для підтримки постраждалих Ірина розповіла в межах кампанії «16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства щодо жінок і дівчат».

Полон змінив мене назавжди

Я — корінна мешканка Донбасу, прожила там 53 роки. У 2014 році мене заарештували за проукраїнську позицію — я пережила полон, який повністю змінив моє життя. Людина, яка зараз із вами говорить, — зовсім інша, ніж та, якою я була до 2014 року.

Як виникла організація «SEMA Україна»

Ідея створення організації з’явилася у 2018 році, коли я давала свідчення в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі та співпрацювала з міжнародними правозахисниками. Тоді я познайомилася з Mukwege Foundation, що підтримує жінок, які пережили насильство та полон. Мене вразило, як багато уваги у світі приділяють цій темі — і як мало про це говорили тоді в Україні. До повномасштабного російського вторгнення тема СНПК в Україні була майже табуйованою. Навіть військовий прокурор, коли я намагалася дати свідчення, уникав розмови про це. Тоді я усвідомила: нам самим потрібно створити простір, де ми зможемо говорити.

Ми почали об’єднувати жінок, які пережили подібне. У 2019 році нас було вже 15 — так народилася «SEMA Україна». Формально ми ще не були зареєстровані, але завдяки підтримці Mukwege Foundation мали змогу зустрічатися, ділитися досвідом і шукати способи бути корисними державі.

Перші результати: від табу до свідчень

У 2020 році, завдяки нашій ініціативі, Генеральна прокуратура відкрила перші 11 кримінальних проваджень за фактами СНПК. Жінки почали вголос говорити про пережите і давати свідчення. Це були перші кейси щодо конфліктно зумовленого сексуального насильства в Україні.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, кількість постраждалих зросла, мабуть, у тисячі разів. Але ми вже мали досвід і могли діяти швидко. Працювали на деокупованих територіях, зокрема на Київщині. До нас приєдналися нові учасниці — серед них Дарʼя Зименко та Галина Тищенко.

Наш головний принцип — рівність. Ми не ділимо, хто був у полоні довше чи пережив більше. Травма не має вимірів. Вона може статися за одну добу або тривати роками. Але кожна людина має право на підтримку.

«Наш головний меседж — посттравматичне зростання»

Спочатку наша діяльність була спрямована лише на підтримку, бо ніхто не знав, як працювати з людьми, які пережили СНПК. У 2019–2022 роках жінки залишалися сам на сам зі своєю травмою. Тому спільнота стала для них простором прийняття - коли бачиш, що інші пройшли цей шлях, з’являється віра, що й ти зможеш жити далі. Ми завжди наголошуємо: не обов’язково жити у статусі жертви. Можна відновитися — і навіть стати сильнішою. Це і є посттравматичне зростання.

Партнерства та розвиток

Нашим першим партнером був Mukwege Foundation, за підтримки цієї фундації ми вчилися у колег з Косова та Боснії і Герцеговини. Згодом почали співпрацювати з українськими організаціями — Східноукраїнським центром громадських ініціатив, організацією «Еліос», що надає психологічну та матеріальну допомогу постраждалим.

Сьогодні ми активно працюємо з ООН Жінки в Україні. Завдяки гранту від них ми провели стратегічну сесію, де учасниці вчилися писати гранти та розробили внутрішні політики організації. Це був великий крок уперед. Також співпрацюємо з організаціями «Гідні» та «Дівчата», проводимо спільні сесії у регіонах, зокрема в Сумах.

Фото: ООН Жінки/Валерія Писецька

Проєкти, які змінюють громади

Ми працюємо не лише з постраждалими, а й з громадами: пояснюємо, що таке СНПК, чому жінки в окупації абсолютно беззахисні, і чому вони не винні в тому, що сталося. 
Це змінює ставлення, підвищує рівень емпатії й допомагає громадам проживати колективну травму. Ми також інформуємо про юридичну допомогу та проміжні невідкладні репарації. Це унікальний досвід, коли постраждалі від СНПК отримують репарації під час триваючої війни. Важливо, що люди отримують кошти особисто й витрачають на те, що повертає гідність: хтось — на лікування, хтось — на подорож у гори, хтось — щоб нарешті залишити аб’юзивні стосунки. Ці репарації дарують відчуття свободи. Людина знову починає відчувати себе людиною.

Про участь у законодавчих змінах

Багато наших учасниць входять до міжвідомчої групи, яка розробляє нормативні акти до так званого закону Бардіної, що визначає статус осіб, які пережили СНПК. Ми хочемо, щоб цей статус реально працював. Раніше в Україні взагалі не існувало жодного статусу для таких жінок — і це боляче, коли тебе не бачать. Тепер усе змінилося: постраждалі самі беруть участь у розробці законів і це також є важливою частиною відновлення.

«Не мовчи — говори»

Робота в громадах допомагає нам знаходити жінок, які постраждали і потребують підтримки. Після наших зустрічей вони починають говорити: пишуть, телефонують, питають, як свідчити. Ми не завжди знаємо, скільки з них доходять до правоохоронців, але точно бачимо: меседж «Не мовчи» працює.

Коли жінка чує, що мовчання — це зло і що лише проговоривши свою історію можна наблизити справедливість — вона починає говорити. Про нашу діяльність пишуть не лише в Україні, а й у світі: The New York Times, Le Monde, Der Spiegel, Deutsche Welle — лише частина міжнародних медіа, які розповідали про нас. 

Але найголовніше — це наша спільнота. Коли я сама захворіла на онкологію, усі наші жінки мене підтримували: телефонували, писали, чекали мого повернення. І це дало мені сили вилікуватися. Бо коли маєш мету — ти живеш.

Сьогодні я точно знаю: я хочу продовжувати цю діяльність, бо спільнота й допомога іншим — це сенс мого життя.

Матеріал створено для кампанії «16 Днів активізму проти гендерно зумовленого насильства щодо жінок та дівчат». Кампанія  впроваджується в межах міжагенційного проєкту ООН «Об’єднані дії для посилення спроможностей постраждалих від СНПК» за підтримки Мережі «Дії ООН проти сексуального насильства під час конфлікту» (UN Action, www.stoprapenow.org) та за фінансової підтримки Європейського Союзу та Уряду Швеції.  

Висловлені у інтерв’ю думки та судження є особистою думкою героїнь та героїв і можуть не відображати офіційної позиції організацій, що підтримують кампанію.