Коли мовчання — не варіант: історія журналістки, яка зіткнулася із цифровим насильством

Фото: з особистого архіву героїні

Олена працює в журналістиці з 2014 року. Перші роки вона писала новини, а згодом перейшла до журналістських розслідувань, зокрема на екологічну тематику.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Олена заснувала громадську правозахисну організацію «Код 21», щоб більш системно та глибоко працювати у цій сфері. Здавалося, все рухається у правильному напрямку, поки одного дня вона не зіткнулася з хвилею цифрових атак через свою професійну діяльність. 

Про те, з яким цифровим насильством зіткнулася Олена та яку підтримку отримала від партнерів і близьких, читайте у матеріалі нижче. 

Історія Олени публікується  ООН Жінки в Україні в межах міжнародної кампанії «16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства». Цього року фокус кампанії присвячений цифровому насильству. Цей вид насильства не є просто «словами в інтернеті». Це психологічний тиск, який може мати реальні наслідки: порушений сон, страх виходити на публіку, постійне відчуття небезпеки. Воно може не залишати синців, але впливати на присутність жінки у публічному просторі та змушувати її обирати між власною безпекою і професією. 

В який момент онлайн-простір став інструментом переслідування 

За словами Олени, для неї журналістика – це про можливість завдавати ефективних та якісних змін. «Це про суспільний інтерес, професійність і відповідальність. Ми журналісти, і ми мусимо бути активною частиною громадянського суспільства», - зазначає Олена. 

Перші цілеспрямовані цифрові атаки почалися у червні 2025 року. Низка сайтів використовували змонтовані зображення жінки, образливу лексику. Крім того, оприлюднили її особисті дані – місце народження та дівоче прізвище. 

«Це були таргетовані інформаційні атаки. Мене звинувачували без жодних доказів у шахрайстві або у зв’язках з Росією. Це все робилося для дискредитації», - вважає Олена. 

Особливо болісним було те, що частина людей у регіоні, де вона проживає, повірили цим публікаціям. 

«Мені було неприємно бачити лайки знайомих людей. Але сім'я і колеги мене підтримували і це допомогло вистояти», - каже вона. 

Фото: Донбас медіа форум 2025

Коли поруч є підтримка 

У час, коли атаки тривали, Олена знайшла підтримку серед правозахисних організацій. Однією з таких був Центр прав людини ZMINA. Вони реалізовували проєкт, що впроваджувався за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). 

Метою проєкту якраз і була – всебічна підтримка та посилення правозахисниць, волонтерок, активісток і громадських діячок, які зазнавали переслідувань, насильства або опинилися в складних умовах через повномасштабне вторгнення Росії в Україну. 

У межах проєкту Олена отримала інформаційне висвітлення ситуації та юридичну консультацію. 

«ZMINA була серед тих організацій, які розповіли про початок атак на мене і, тим самим, підтримали інформаційно. Так про це дізналося більше колег і спільнот, у тому числі за межами України. Я зрозуміла, що я не сама. З'явилося відчуття безпеки. Я знаю, що якщо знову буде атака, буде кому допомогти», – говорить Олена. 

Життя після атак в онлайн-просторі 

Попри тиск, спричинений цифровим насильством, Олена не зменшила свою присутність в інтернеті. 

«Звички не змінилися. Навпаки, я переконалася, що треба залишатися в онлайн-просторі. Треба бути видимими. Соцмережі стали вагомою частиною нашого життя і ми нікуди від того не подінемося. Я ствердилася в тому, що в тих спільнотах, де є доступ до інтернету, де є активні користувачі, варто збільшувати присутність – як свою, так і мережі людей, з якими я співпрацюю», - каже вона. 

Для неї важлива не тільки власна стійкість, а й приклад для інших жінок. 

«Треба ставати видимими. Треба просити про допомогу. Виходити з зони комфорту і говорити. Це сміливий крок, але він важливий. Бо коли жінки мовчать, кривдники отримують те, чого хочуть. Ті журналісти та громадські активісти, які ставали видимими, мене мотивували і спонукали теж так діяти у разі загрози», - ділиться вона. 

Цифрове насильство реальне. Воно може мати серйозні психологічні наслідки і нерідко переходить у фізичне чи економічне насильство в реальному житті.  

Але коли жінка не залишається сам на сам, коли поруч є підтримка і спільнота, яка не мовчить – голоси жінок стають сильнішими, а тиша втрачає силу. 

Центр прав людини ZMINA реалізовував проєкт «Підтримка жінок-правозахисниць в Україні для українського післявоєнного демократичного майбутнього», який впроваджувався за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).  

Висловлені у інтерв’ю думки та судження є особистою думкою героїнь та героїв і можуть не відображати офіційної позиції організацій, що підтримують кампанію.