Коли здається, що всі двері зачинені: історія Руслани Счастної про силу спроби й трансформацію кар’єри

Руслана Счастна, 42-річна українка з Києва, фахівчиня у сфері нерухомості, яка після 9 місяців пошуків роботи відновила кар’єру завдяки участі в менторській програмі ініціативи Women For The Future. Спочатку погодилася на компромісну пропозицію, а згодом — отримала посаду директорки керуючої компанії у сфері житлової нерухомості. Фото: надано Русланою Счастною

Руслана понад 5 років працювала керівницею бізнес-центру, відповідала за перемовини з орендарями, укладання договорів, бюджетування та контроль служб. Але після зміни керівництва її заробітну плату скоротили вдвічі, і вона була змушена піти. Попри багаторічний досвід, протягом 9 місяців жінка не могла знайти нову роботу, проходила перший етап співбесід, але не доходила до фінальних раундів відбору. 

«Було дуже важко, бо співбесід може бути багато, а результату — нуль. Тоді починаєш сумніватись у своїй професійності, й опускаються руки», — пригадує Руслана.

Вона прагнула залишатися у сфері комерційної нерухомості, але почала розглядати й інші галузі. Головним питанням було, чому вона не може професійно зростати й безрезультатно проходить перші етапи відбору, попри сильне резюме.

Поштовхом до змін стала участь у менторській програмі ініціативи Women For The Future. Уже в перші тижні участі у програмі Руслана отримала роботу — вперше за 9 місяців. Вона вирішила прийняти цю пропозицію й паралельно продовжити роботу з менторкою. 

«Я розуміла, що місце, куди прийшла, — не моє. Але через довгий пошук вирішила терпіти та взаємодіяти з менторкою далі», — пояснює вона.

Утім, пропрацювавши там лише два місяці, Руслана вирішила звільнитися. Причина — токсичний стиль управління. «Директор дозволив собі привселюдно вигнати мене з наради, бо я не зовсім зрозуміла одне з його питань. Такого ставлення до мене не було за всю професійну діяльність, і я не стала це терпіти».

Попри стрес, вона не зупинилася. Продовжувала участь у менторській програмі, працювала над резюме, профілем у LinkedIn, досліджувала свої сильні сторони. 

«Менторка допомогла відчути та побачити мої сильні сторони, яких я не бачила й думала, що в мене їх немає», — зізнається Руслана.

Рішення не здаватися принесло результат.Завдяки роботі над собою в межах менторської програми Руслана не лише переосмислила власну професійну цінність, а й привернула увагу колег, з якими працювала раніше. Саме вони невдовзі порекомендували її на нову посаду. Цього разу на позицію, яку справді хотіла. 

«Я зверталася до всіх знайомих із запитом, що шукаю роботу. Але тільки через пів року відгукнулися», — розповідає Руслана. 

Сьогодні вона — директорка керуючої компанії у сфері житлової нерухомості. Попри досягнення, Руслана визнає: робота в житловому комплексі має свої складнощі. «Морально важко працювати з мешканцями. Наразі це найважчий період у моєму житті. Але вже немає того страху й невпевненості, які були в перший місяць роботи на новому місці».

Нині вона планує рухатися далі: «Зрозуміла, що мені подобається управляти діяльністю різних відділів. Було б цікаво спробувати себе в ролі операційної директорки (хоч я нею і є, можливо)».

На завершення Руслана ділиться важливою порадою для тих жінок, які опинилися у схожій ситуації: «Не бійтеся й вірте у свої сили! Навіть коли страшно, і виникає думка, що я не зможу — це не так. Краще спробувати, а потім робити висновки». 

Вона наголошує: навіть коли шлях складний, спроба — це вже рух уперед. Її приклад — підтвердження того, що трансформація можлива, навіть коли здається, що всі двері зачинені.

Публікацію підготовлено громадською організацією «Професіонали майбутнього» (Happy Monday) за підтримки проєкту ООН Жінки «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується Урядом Швеції, та у співпраці з Офісом віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Фінансову підтримку ініціативі також надає Уряд Франції.