Масштабні блекаути в Україні: що це означає для жінок і дівчат

Із осені 2025 року тривалі відключення електроенергії стали частиною повсякденного життя в багатьох українських містах і сільських громадах. Фото: ООН Жінки / Анатолій Петченко. 

Арттерапевтична сесія психоемоційної підтримки для мешканок Реабілітаційного центру тимчасового перебування «Внесок у майбутнє». Фото: ГО «Romani Zbora»/Володимир Макуха 

Із осені 2025 року тривалі відключення електроенергії знову стали частиною повсякденного життя в багатьох містах і сільських громадах України. На початку 2026 року ситуація ще більше погіршилася. Січень розпочався з сильних морозів і масштабних атак Збройних сил Російської Федерації на об’єкти критичної енергетичної інфраструктури, що призвело до блекаутів по всій країні.

У Дніпропетровській області, зокрема в Дніпрі та Кривому Розі, понад 800 000 домогосподарств залишилися без електроенергії. У сусідній Запорізькій області відключення також були масштабними. Цілі громади залишалися без світла по 14-16 годин на добу, разом із відсутністю водопостачання, опалення і зв’язку. Масовані удари по енергетичних об’єктах в Одеській області теж спричинили значні пошкодження інфраструктури.

Для жінок із вразливих груп, зокрема жінок з інвалідністю, одиноких матерів, ромських жінок і жінок, які живуть з ВІЛ, блекаут є не лише незручністю. Темрява та відсутність електроенергії можуть швидко перетворитися на загрози для безпеки, здоров’я та гідності. Ми поспілкувалися з чотирма жінками з різних вразливих груп, щоб зрозуміти, як блекаути впливають на їхнє повсякденне життя, і як ООН Жінки підтримує їх у ці складні часи. 

Темрява – це не лише про відсутність світла 

Олена Осадча, голова ГО «Я знаю ТИ зможеш» (Дніпро, Україна). Липень 2025 року. Фото: ООН Жінки / Софія Патрісія Муньйос Гонсалес 

«Зараз страшно. Але ви не самі. Ми поруч», – говорить Олена Осадча, звертаючись до всіх жінок з інвалідністю в Дніпрі, прифронтовому місті, яке 7 січня пережило повний блекаут. «До відключень ми майже звикли, але такого, як того дня, ще не було», – каже Осадча, яка сама має інвалідність і очолює громадську організацію «Я знаю ТИ зможеш». «Не було зв’язку, не було інтернету, не було опалення, не було води. Я була без електрики півтори доби», – додає вона.

Найбільше її налякала не сама темрява, а повна інформаційна тиша. Без мобільного зв’язку чи інтернету неможливо було читати новини або отримувати сповіщення про повітряну тривогу. «Перші дві години зв’язок ще був, і всі телефонували одне одному. Потім він зник. Паніка поширювалася швидко. Люди кинулися купувати воду, банкомати перестали працювати, і почали ширитися чутки про те, як довго триватиме відключення, без жодної можливості щось перевірити», – розповідає вона.

Олена Осадча мала змогу готувати їжу або підігрівати її на газовій плиті. Водночас після зникнення електроенергії вона залишилася без опалення. Критичною проблемою стало й заряджання її інвалідного візка: його акумулятори потребують значно більше енергії, ніж можуть забезпечити звичайні павербанки. 

Олена Осадча вдома в Дніпрі під час повного блекауту. 8 січня 2026 року. Фото: з особистого архіву Олени Осадчої  

Олена Осадча додає: «Для жінок з інвалідністю, які живуть самі, особливо в багатоповерхових будинках, блекаут став дуже складним досвідом. У нас немає електрики по 17-18 годин на добу, тож доводиться пристосовуватися».

Разом з ООН Жінки та Жіночим фондом миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) Олена Осадча через свою організацію підтримувала жінок і дівчат з інвалідністю, а також матерів дітей з інвалідністю. Підтримка включала психологічну допомогу, гуманітарну підтримку, тренінги з лідерства та юридичні консультації. 

Без світла, але з солідарністю  

Жужуна Дудучава, заслужена артистка України з Одеси, сьогодні допомагає ромській громаді бути стійкою в умовах відключень електроенергії. Фото: ГО «Romani Zbora» / Володимир Макуха 

Жужуна Дудучава, 55 років, заслужена артистка України з Одеси, каже, що в умовах кризи вона є стійкою. Співачка з грузинським корінням, вона вже переживала війну раніше, втративши дім у Сухумі у 1990-х роках під час конфлікту в Абхазії. «Я завжди вірю в краще. Я оптимістка», – додає вона.

Поки Одеса стикається з масштабними блекаутами на тлі повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Дудучава продовжує допомагати іншим. У липні 2024 року, зважаючи на потреби ромських сімей, переміщених через війну в Україні, Жужуна Дудучава заснувала Реабілітаційний центр тимчасового перебування «Внесок у майбутнє» в Одесі. Центр діє в межах ГО «Romani Zbora» та надає тимчасове проживання ромам та іншим внутрішньо переміщеним людям.

«Я хотіла створити щось унікальне – комфортний простір в центрі міста, а не похмурий притулок. Людям потрібні нормальні умови, щоб почати відновлюватися», – наголошує вона.

За підтримки ООН Жінки та за фінансування WPHF центр надавав важливі послуги в період із липня 2024 року до травня 2025 року, зокрема безпечне проживання, харчування, гігієнічні набори, юридичні та психологічні консультації, індивідуальний супровід (кейс-менеджмент) та проводив інформаційні сесії. WPHF і надалі підтримує інституційний розвиток організації, зокрема оренду офісу, закупівлю базового обладнання та страхове покриття для ключових працівниць і працівників.  

Розташований у приміщенні колишнього готелю, центр пропонує світлі кімнати, харчування та різноманітні активності – від мовних і комп’ютерних курсів до творчих занять і сесій з безпеки. Важливий принцип роботи центру – це рівність.

«Ми не розділяємо людей за етнічністю», – каже Жужуна. «Усі живуть разом». 

Жужуна Дудучава заснувала Реабілітаційний центр тимчасового перебування «Внесок у майбутнє» в центрі Одеси. Фото: ГО «Romani Zbora» / Володимир Макуха 

Відключення електроенергії стали серйозним викликом як для центру, так і для самої Дудучави. Під час тривалих відключень будівля швидко холоне, перетворюючись, за її словами, на «кам’яний мішок». Відсутність електроенергії вплинула також на опалення, водопостачання, приготування їжі та санітарні умови.

Впоратися допомагали сусідній ресторан, який надавав воду та допомагав підігрівати їжу, а також міські пункти підтримки. Люди варили суп, користувалися лампами й свічками та намагалися зігрітися.  

Навіть за таких умов Жужуна відмовляється закривати центр. «Якщо блекаути триватимуть, ми знайдемо спосіб. Ми не здамося».  

Вона не планує залишати Україну. «Ми вже одного разу залишили Абхазію», – каже вона. «Одеса – це мій дім». 

Коли зникає електроенергія, зростають ризики для здоров’я  

Ірина Пожар з Кривого Рогу працює кейс-менеджеркою та параюристкою в ГО Позитивні жінки». Фото: ГО “Позитивні жінки” / Владислав Дурнєв 

Для жінок, які живуть з ВІЛ, блекаути створюють серйозні ризики для здоров’я. Відключення електроенергії порушують режим лікування, обмежують доступ до медичних послуг і можуть змушувати приймати ліки у публічних місцях, де є електрика та можливість зарядити телефон чи інші пристрої. У таких ситуаціях зростає ризик небажаних запитань або розкриття ВІЛ-статусу.

Ірина Пожар, 38 років, живе з ВІЛ у Кривому Розі. Вона працює кейс-менеджеркою та параюристкою в ГО «Позитивні жінки» у межах спільного проєкту ООН Жінки та WPHF. Вона проживає з чоловіком і двома синами, які навчаються онлайн.

В їхній квартирі є електроенергія у середньому лише три-п’ять годин на добу. Ці короткі проміжки, коли є світло, потрібно розподіляти між роботою, навчанням і домашніми справами.

Організація, в якій працює Ірина Пожар, надає консультації, супроводжує жінок, які живуть з ВІЛ, до медичних закладів та допомагає отримувати послуги – від відновлення втрачених документів і доступу до безоплатної правової допомоги до психологічної підтримки. 

Організація, в якій працює Ірина Пожар, надає консультації та супровід жінкам, які живуть з ВІЛ, і допомагає їм отримувати медичні, правові та психосоціальні послуги. Фото: ГО “Позитивні жінки” / Владислав Дурнєв 

Попри те, що в офісі є зарядна станція, робота залишається нестабільною. «Ми можемо запланувати консультацію, але жінка може не мати можливості зарядити телефон», – пояснює Ірина.  

Відключення електроенергії також впливають на дотримання режиму лікування ВІЛ. Антиретровірусну терапію потрібно приймати щодня в один і той самий час, але під час блекаутів режим може порушитися, коли телефони розряджаються і нагадування перестають працювати.  

«Одноразове недотримання режиму може не мати негайних наслідків. Але повторення може призвести до резистентності до препаратів», – пояснює Ірина. «Тоді лікування перестає бути ефективним, і виникає потреба переходити на іншу схему. А в Україні доступних варіантів не так багато».

Без електроенергії чи інтернету також стає складніше записатися на консультації або пройти лабораторні обстеження. «У Кривому Розі лабораторії працюють двічі на тиждень. Якщо цього дня немає електрики і не працюють холодильники, аналізи просто неможливо зробити», – пояснює вона.  

Послання Ірини до жінок, які живуть з ВІЛ і проходять через блекаути та атаки, просте: «Позитивні жінки рухають увесь світ. Ми жінки, ми можемо все, і ми не можемо зупинятися». 

Виховувати дітей, коли немає електроенергії 

У 2025 році Ганна Горбач із Запоріжжя відкрила невеликий дитячий садок, зосереджений на природному розвитку дитини, але діяльність садка опинилася під загрозою через щоденні блекаути. Фото: ГО “Укрпростір” / Ольга Калінчук

Коли в Запоріжжі почалися тривалі відключення, Ганна Горбач, 43 роки, якраз відкрила невеликий дитячий садок, орієнтований на природний розвиток дитини та щоденний ритм. Діти навчаються через гру, багато рухаються, багато створюють і після обіду відпочивають у тихій кімнаті.

Але щойно почалися блекаути, стало очевидно, наскільки дитячий садок залежить від електроенергії – для освітлення, опалення та базових занять.

Завдяки підтримці в межах проєкту «ФОРСАЖ», який реалізує ГО «Укрпростір» спільно з ООН Жінки за фінансування WPHF, Ганна отримала гранти на навчання, розвиток бізнесу, а згодом і портативну зарядну станцію. Це дозволило садку продовжити роботу під час відключень, а її сину і далі навчатися онлайн.  

Дитячий садок продовжує роботу завдяки фінансуванню та підтримці ООН Жінки і WPHF. Фото: ГО “Укрпростір” / Ольга Калінчук 

Для Ганни можливість залишатися відкритими під час блекаутів стала вирішальною: це означало або рухатися вперед, або закритися. «У жовтні 2025 року, лише через два місяці після відкриття, нам доводилося планувати все навколо графіків відключень. Ми навіть не могли зробити дітям чай без електрики», – згадує вона.

«Це емоційно виснажує. Уночі ти не спиш через обстріли. Вдень намагаєшся жити, працювати і піклуватися про дітей, без електроенергії», – продовжує Ганна.  

Ситуація змінилася, коли вона отримала портативну зарядну станцію. «Тепер у нас є опалення, вода і світло. Ми навіть можемо проводити вечірні майстер-класи для мам на другому поверсі».

Вона мріє розширити дитячий садок до школи, керуючись тими самими принципами. На запитання, що б вона сказала жінкам, які починають щось нове під час війни в Україні, Ганна Горбач відповідає: «Не стійте на місці. Робіть кроки, і можливості відкриватимуться».

Погляди та думки, висловлені в цьому тексті, належать героїням матеріалу та не обов’язково відображають позицію ООН Жінки, організацій або донорів, які підтримують проєкт.