Життя наче за скляною стіною: як психологиня Марія Бойко підтримує підліток з порушеннями слуху в Україні
Дата:
Фото: з особистого архіву Марії Бойко
«Ви не самі. Не бійтеся звертатися по допомогу, ділитися своїми переживаннями і рухатися вперед крок за кроком», – звертається до дівчат із порушеннями слуху Марія Бойко, психологиня із Житомирщини.
Для людей, які спілкуються жестовою мовою, бар’єри у доступі до інформації, послуг, освіти та можливостей можуть створювати своєрідну «скляну стіну» між ними та світом. Такі перешкоди можуть обмежувати можливість повноцінно спілкуватися, отримувати необхідну підтримку та бути залученими до суспільного життя. Марія також із дитинства стикалася з такими бар’єрами.
Сьогодні Марія є однією з перших психологинь в Україні, які почали надавати психологічну підтримку жестовою мовою для нечуючих дівчат. В умовах повномасштабної війни Росії проти України така підтримка особливо важлива: вона допомагає підліткам долати тривожність, краще розуміти власні емоції та формувати впевненість у майбутньому. Історія Марії є прикладом змін, які вже відбуваються.
Життя в системі сегрегації: шлях Марії до професії психологині
Фото: з особистого архіву Марії Бойко
Система відокремленого навчання дітей з інвалідністю не оминула й Марію. Ще змалку, через порушення слуху, її віддали до спеціалізованої школи-інтернату. Із трирічного віку їй довелося вчитися жити самостійно, без рідних поруч.
«Це було емоційно важко: багато сліз і суму за родиною. Більшість часу я жила в школі-інтернаті – залишалася там на два тижні, а додому могла приїжджати лише на два дні. Мені було складно зрозуміти, чому я залишаюся в школі, а не вдома, бо ж вона була відносно близько – годину їхати», – каже Марія.
Із часом вона звикла до школи-інтернату: «Там я могла спілкуватися з іншими нечуючими дітьми, відчувала себе частиною спільноти і могла розвиватися. Це допомогло мені зберегти дитинство, хоча спочатку адаптація була дуже емоційно складною. Навчання в спеціалізованій школі дало мені відчуття безпеки і підтримки. Я змогла вчитися жестової мови, що зробило мене більш незалежною і впевненою».
Новим викликом для Марії та її однокласниць і однокласників стало закінчення школи, вихід у соціум і прагнення здобути вищу освіту.
Марія мріяла стати дизайнеркою, але їй бракувало досвіду в малюванні. Тож серед спеціальностей університету у Вінниці вона обрала «Психологію». Марія завжди добре відчувала емоції інших і прагнула краще розуміти їхні переживання.
«Коли почалося навчання, я зрозуміла: це моє. Розуміти людей, їхні переживання та внутрішній світ стало моєю пристрастю. Я була єдина нечуюча серед однокурсниць та однокурсників. Спілкувалася з ними через телефон, нотатки або блокнот. Під час дистанційного навчання в програмі Zoom вмикала автоматичні субтитри, і так могла читати лекції без перекладача. Іноді під час навчання був присутній перекладач, але рідко», – каже Марія.
Відсутність перекладу жестовою мовою стала одним із найбільших викликів. Жінці доводилося самостійно шукати матеріали, опрацьовувати гори літератури, докладати надзусиль, щоб не просто «встигати», а ставати фахівчинею в обраній галузі.
Ці труднощі загартували Марію та стали фундаментом її становлення як фахівчині. Сьогодні жінка працює психологинею та мотивує інших нечуючих дівчат і жінок, допомагаючи їм долати перешкоди й вірити у власні сили.
Розмови без табу
Інформаційна недоступність, зокрема новинних відео без перекладу жестовою мовою чи субтитрів, може посилювати тривожність, впливати на самооцінку та відчуття ізоляції дівчат із порушеннями слуху. Марія знає це з власного досвіду й прагне підтримувати підліток з порушенням слуху в період дорослішання.
До неї як психологині приходять дівчата, які почуваються «невидимими». Суспільство звикло проходити повз, не помічати їхніх страхів перед війною, їхньої розгубленості під час дорослішання. Особливо боляче, коли навіть із найріднішими немає можливості відверто поспілкуватися: приміром, коли чуючі батьки не знають жестової мови, і діти залишаються самотніми навіть удома.
«Коли людина не має доступу до інформації, вона може почуватися ізольованою або менш упевненою в собі. Це впливає на самооцінку і відчуття власної цінності. Найбільше дратує, коли нечуючих сприймають як “менш здатних” або коли не враховують потреби в жестовій мові. Часто люди навіть не замислюються, що для нас важлива доступна комунікація та повага до нашого способу спілкування», – говорить Марія.
Після університету жінка спробувала себе в різних сферах, але зрештою повернулася до психології. Вона відчуває свою місію саме в психологічній підтримці дівчат з порушенням слуху на шляху їхнього становлення, допомагаючи їм долати стигму, пов'язану з інвалідністю.
Говорячи про власну практику, Марія пояснює, чому консультації жестовою мовою є важливими для її клієнток:
«Для нечуючих людей важливо мати нечуючу психологиню / нечуючого психолога, тому що спілкування відбувається безпосередньо жестовою мовою, без перекладача. Це створює більше довіри, комфорту і дає змогу відкрито говорити про свої почуття», – ділиться Марія.
Мрія, яка почала втілюватись
Фото: з персонального архіву Марії Бойко
Розуміння викликів, з якими стикаються нечуючі підлітки, та зростання запиту на психологічну допомогу спонукали Марію шукати можливості для розширення своєї діяльності.
Тоді жінка і натрапила на оголошення про конкурс від Fight For Right у межах проєкту «Лідерство дівчат і жінок з інвалідністю в громадах», який впроваджується за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). Її проєкт «Відчуй себе» пройшов відбір, а сама Марія також взяла участь у тренінговому таборі для дівчат і жінок з інвалідністю «Бути собі ціллю» в Карпатах.
Отримавши грант, у січні–березні 2026 року жінка разом із БО «БФ „КУЛЬБАБКА.ЗТ“» реалізувала ініціативу, спрямовану на створення доступного простору для нечуючих дівчат-підліток. В основі цієї ініціативи було прагнення Марії створити безпечний простір для нечуючих дівчат-підліток, які часто стикаються з бар’єрами у спілкуванні, самовираженні та доступі до психологічної підтримки.
За два місяці вона провела 13 групових зустрічей, у яких взяли участь 10 нечуючих дівчат.
Марія додає: «У мене була ідея створити простір підтримки, де дівчата могли б говорити про свої емоції, отримувати психологічну допомогу та більше дізнаватися про важливі теми. Я дуже рада, що мою ідею підтримали. Завдяки грантовій підтримці вдалося реалізувати цей проєкт і провести зустрічі для дівчат. Психологічну підтримку отримали 10 нечуючих дівчат. Вони стали відкритішими, впевненішими в собі і краще розуміють свої почуття. Для мене дуже цінно бачити ці позитивні зміни».
За словами Марії, найчастіше дівчата звертаються з питань самооцінки, емоційного стану та стосунків з іншими людьми. Багато з них переживають тривогу, невпевненість у собі або складнощі у спілкуванні з оточенням. Також іноді виникають питання про прийняття себе, про особисті кордони та про те, як будувати здорові стосунки.
«Для багатьох важливо мати безпечний простір, де можна відкрито говорити про свої почуття і бути почутою. Моя мета – підтримати їх, допомогти краще зрозуміти свої емоції та знайти внутрішні ресурси», – каже Марія.
«Ми такі самі, як і всі»
За словами Марії, більшість нечуючих дівчат мріє про суспільство без бар’єрів — із рівним доступом до освіти, інформації, роботи та можливостей. Вони прагнуть, щоб жестова мова була поширеною, а нечуючих приймали на рівних, починаючи з власної родини. Важливо також уникати сегрегації дітей, щоб завдяки інклюзії молоді було легше повертатися до повноцінного життя в громаді після закінчення школи.
«Дуже важливо, щоб нечуючі люди не відчували обмежень і могли реалізовувати свої мрії так само, як і інші. Ми такі самі, як і всі».
Щодо власних мрій, Марія каже: «Я мрію відкрити свій кабінет, де можна підтримувати нечуючих дівчат і створювати безпечний простір для їхніх емоцій. Для мене найбільша перемога – це коли людина після консультацій починає більше вірити у себе, краще розуміє свої емоції і відчуває зміни у своєму житті».
Проєкт «Лідерство жінок з інвалідністю в громадах» впроваджує Fight For Right за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН — гнучкого та оперативного інструменту фінансування, що підтримує якісні заходи, щоб підвищити спроможність місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй.