«Я знаю, що мій чоловік живий і ми обов’язково зустрінемося»: історія Вікторії, яка звернулася по психологічну підтримку після звістки про полон чоловіка
Дата:
Вікторія з дітьми на закритті програми «Незламна мама». Фото: Плетінка Юлія / ГО «Фонд Маша»
«Я вмію виживати. Я звикла справлятися з труднощами», – говорить Вікторія Окорокова з Кривого Рогу.
Вікторія – мати двох дітей і працівниця правоохоронних органів. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну вона пройшла через звістку про зникнення, а згодом полон чоловіка, тривалий період невизначеності, роботу під час війни та необхідність щодня триматися заради дітей.
Вона долучилася до програми психоемоційної стабілізації для жінок та їхніх дітей, що постраждали від війни, «Незламна мама». Програму реалізує ГО «Фонд Маша» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). У межах програми Вікторія отримала психологічну підтримку та поділилася своїм досвідом. Далі – її історія.
Життя до повномасштабного вторгнення
У 16 років Вікторія познайомилася з першим чоловіком і згодом народила сина. Вже тоді значна частина відповідальності за родину лягла на неї: чоловік зловживав наркотиками, а Вікторія намагалася самостійно дбати про дитину, працювати і утримувати сім’ю.
Коли сину було чотири роки, вона пішла від чоловіка і почала життя спочатку. З часом Вікторія змогла придбати власне житло, хоча квартира потребувала ремонту.
«Квартиру я купила “вбиту” - на що вистачило грошей. Ремонт робила своїми силами. Думала, кого попросити поставити розетки, і згадала про хлопця з тієї самої компанії, де багато років тому познайомилася з екс чоловіком. Той хлопець завжди мене захищав, намагався “вправити мізки” колишньому», - згадує вона.
Він допоміг їй з ремонтом без зайвих слів. Із цього поступово почалися їхні стосунки, а пізніше вони одружилися – без урочистостей, у вузькому колі.
Зникнення і полон чоловіка
На початку повномасштабного вторгнення Вікторія дізналася, що вагітна. Попри це, вона продовжувала працювати в правоохоронних органах, виїжджала на місця обстрілів і займалася справами загиблих.
Одного разу ракета влучила в будівлю, де працювала Вікторія. Жінка отримала контузію. Саме тоді чоловік сказав: якщо прийде повістка, він піде служити. Невдовзі так і сталося. Під час переоформлення документів чоловік Вікторії тимчасово втратив бронювання від призову. Того ж дня він отримав повістку і пішов служити.
Після військових навчань чоловіка Вікторії відправили на бойове завдання. З першого бойового виходу він повернувся, а з другого - ні. Спочатку Вікторії повідомили, що чоловік зник безвісти. Згодом вона почула, що його підрозділ було розстріляно.
«Я жила з думкою, що мого чоловіка вбили», - згадує вона.
Згодом звільнений з полону військовий повідомив, що чоловік Вікторії вижив після поранення і потрапив у полон.
Звернення по психологічну підтримку
Вікторія тривалий час жила в напрузі: чекала новин про чоловіка, продовжувала працювати і водночас дбала про дітей. З часом це почало впливати на її здоров’я. Її фізичний стан погіршувався, а лікар порадив звернутися до психотерапевта, щоб краще зрозуміти причину симптомів.
Саме тоді Вікторія дізналася про програму психоемоційної стабілізації для жінок та їхніх дітей, що постраждали від війни, «Незламна мама».
«Побачила оголошення в телеграм-каналі й подумала: а раптом мені тут допоможуть. Заповнила анкету, і через кілька місяців мені зателефонували. Я вирішила, що поїду будь-що, бо мені треба поставити дітей на ноги й дочекатися чоловіка», - згадує вона.
Робота з психологами у програмі допомогла Вікторії краще зрозуміти свій стан і те, як пережитий досвід впливав на неї не лише емоційно, а й фізично.
«Я не дала собі погорювати. Не дала пережити всі ті страшні моменти, які відбувалися з моєю родиною. Я “з’їла” ці новини, заблокувала, і вони намагалися вийти з мене фізичним болем. Психосоматично», - пояснює жінка.
Разом із психологом Вікторія поступово вчиться проживати цей біль і приділяти більше уваги собі. Вона каже, що раніше завжди ставила себе на останнє місце.
«Мені було байдуже, як я почуваюся, поки не хапало так, що мене забирала швидка. В усьому цьому я загубила себе. А тепер знайомлюся із собою заново», - говорить Вікторія.
Сьогодні вона продовжує чекати на чоловіка і водночас приділяє більше уваги власному стану та відновленню.
«Я знаю, що мій чоловік живий. Я знаю, що ми обов’язково зустрінемося. Треба просто почекати. І я дочекаюся. Але вже з турботою про себе», - каже Вікторія.
Проєкт «Незламна Мама» втілюється ГО «Фонд Маша» за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), гнучкого та оперативного інструменту фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об'єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.