Як Ліна Дуб рятує людей на Донеччині попри обстріли, блекаути і втрату дому

Фото: з особистого архіву Ліни Дуб 
З 2022 року Донеччина перебуває під постійними обстрілами, і Ліна Дуб продовжує досі там працювати.

«Я зустріла повномасштабне вторгнення на роботі. Але в той самий час я не вірила, що таке може бути. Навіть не хотілося визнавати, що ми знову будемо відчувати, що таке війна», – згадує вона.

Ліна – парамедикиня екстреної медичної допомоги з понад 30-річним досвідом, родом із Покровського району Донецької області. Роками вона пропрацювала фельдшеркою в одному із сіл району – до того моменту, коли залишатися там стало неможливо.

Евакуація і втрата дому 

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну безпекова ситуація на Донеччині дедалі погіршувалася. У грудні 2024 року Ліна була змушена покинути рідне село.

«Почалися масові обстріли, світла вже не було, дорогу перекрили. А мені потрібно було добиратися на роботу в Добропілля. З нашого населеного пункту виїхати було неможливо, а з Дніпропетровської області транспорт ще ходив, тому ми вирішили виїхати», — розповідає вона.

Менш ніж за місяць село зазнало нищівних руйнувань: спочатку було знищено будинок, де жила її родина, а невдовзі — і оселю її дітей. Повертатися вже не було куди.

Відтоді Ліна так і не змогла повернутися. Там тривають активні бойові дії. 

Робота на межі ризику 

Сьогодні Ліна живе в Дніпропетровській області, але й далі працює на Донеччині. Кожне чергування для неї починається з кількох годин у дорозі. Її робота — це допомога людям із пораненнями після обстрілів, інсультами та інфарктами, а також евакуація пацієнтів до інших міст.

«Звичайний мій робочий день виглядає так: прокидаюся, збираюся. Дві години їдемо з колегами на роботу. Приїжджаємо, приймаємо зміну — перевіряємо машину, апаратуру, сумки, щоб усе працювало. Коли надходить виклик, ми виїжджаємо».  

Та звичний робочий ритм щоразу переривають обстріли. Виїзди часто відбуваються в темряві, без стабільного зв’язку і з постійним ризиком повторних ударів.

«Від початку 2025 року в нас дуже багато викликів після обстрілів. Ми виїжджаємо саме на такі виклики, щоб надати необхідну допомогу постраждалим та доправити їх вчасно в лікувальну установу. Але ризик повторних ударів ускладнює роботу».

7 березня 2025 року під час обстрілу Добропілля Ліна з колегами потрапила під повторний удар. Одна з бригад постраждала — було пошкоджено автомобіль швидкої. Працівники, на щастя, не зазнали поранень.

Як зазначає Ліна, кожен виклик після обстрілів — це важке емоційне навантаження. Травматичні ампутації, поранені цивільні, зруйновані життя: усе це медики пропускають через себе та попри це вони продовжують виконувати свої обов'язки.

«Мені підтримує віра, що людям усе одно потрібно допомагати, адже зараз дуже складна ситуація».

Зима, яка ускладнила все

Зиму 2026 року ускладнювали не лише обстріли, а й тривалі відключення електрики, які впливали і на роботу, і на життя вдома.  

«Часто ми не могли додзвонитися до пацієнта або знайти дорогу, особливо у віддалених селах: через відключення світла зв’язок зникав повністю», — зазначає Ліна.  

Окрім роботи, багато сил у Ліни забирали щоденні побутові клопоти: як обігріти дім, приготувати їжу, підтримувати лад у господарстві. Вона винаймає приватний будинок, який опалюється вугіллям. Із середини жовтня 2025 року в Дніпропетровській області почалися тривалі відключення електроенергії — світла часто не було по 12–16 годин на добу, переважно вдень. Це ще більше ускладнювало повсякденне життя.

Наприкінці 2025 року Ліна оформила статус ВПО та отримала допомогу для покриття витрат на опалення, що допомогло їй пережити зиму і облаштувати побут.

Конкурс «Жінка Донеччини»

Церемонія нагородження конкурсу «Жінка Донеччини 2025», листопад 2025 року. Фото: ООН Жінки/Ян Доброносов

Щоденна робота Ліни, її відданість професії та підтримка людей у прифронтових громадах не залишилися непоміченими. У листопаді 2025 року вона стала однією з переможниць конкурсу «Жінка Донеччини 2025» у номінації «Турботливе серце».

Цей конкурс відзначає жінок, які роблять внесок у соціально-культурне життя та розвиток Донецької області. Конкурс проводився Донецькою обласною державною адміністрацією та Благодійним фондом «Слов’янське серце» за підтримки ООН Жінки в Україні та фінансування урядів Швеції й Данії.

Для Ліни участь у конкурсі стала несподіваною. Подати заявку їй запропонували працівники селищної ради, з якими вона багато років працювала. Жінка погодилася без особливих очікувань і їхала на церемонію як номінантка.

Звістка про перемогу стала для неї емоційним моментом, і спершу вона подзвонила сестрі.

«Родичі та близькі були дуже раді. Першій кому я повідомила була моя сестра. Від її слів у мене були сльози на очах, тому що вона сказала «наша мама тобою б дуже пишалася».

Ця відзнака для Ліни — радше про досвід і роботу, які вона виконує щодня разом з іншими жінками: у лікарнях, громадах, поруч із людьми, які потребують допомоги.

Сьогодні Ліна продовжує працювати і жити між двома областями, дбати про родину і залишатися в професії. Її бажання просте — щоб закінчилася війна і щоб близькі були не в телефоні, а поруч.

Висловлені у публікації думки та судження є особистою думкою героїнь і не обов’язково відображають погляди ООН Жінки, організацій та донорів, які підтримують проєкт.