Ігор Тридуб: «Слухайте себе і не залишайтеся наодинці: допомога завжди поруч»

Фото: ГО «Чистий аркуш»/з власного архіву Ігоря Тридуба

Ігор Тридуб — керівник та співзасновник ГО «Чистий аркуш» — організації, що підтримує людей, які постраждали від торгівлі людьми та пов’язаних форм насильства. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну команда ГО «Чистий аркуш»  зосередилася на темі гендерно зумовленого насильства, зокрема сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом — і бачить, як ці форми зловживань проявляються й у цифровому просторі.

Чи загострилося цифрове насильство в Україні? Які наслідки воно має, як його розпізнати та куди постраждалим звертатися по допомогу? Докладніше — в інтерв’ю з Ігорем Тридубом в межах кампанії «16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства щодо жінок і дівчат».

Розкажіть, будь ласка, чим займається ГО «Чистий аркуш» і над чим ви працюєте сьогодні?

Ми працюємо над протидією торгівлі людьми та гендерно зумовленому насильству, зокрема сексуальному насильству, пов’язаному з війною. Маємо два офіси — в Харкові та Кропивницькому, але фактично допомагаємо людям по всій Україні.

Наші головні напрями — превенція, навчання фахівчинь/-ців та підтримка постраждалих. Ми проводимо тренінги та зустрічі для вразливих груп, зокрема жінок і дівчат із числа внутрішньо переміщених осіб, а також навчаємо державні і громадські структури, як ефективно реагувати на випадки насильства.

До нас звертаються жінки, чоловіки та діти, і ми надаємо комплексну допомогу — психологічну, юридичну, соціальну та матеріальну. Підтримуємо також економічну незалежність постраждалих: сприяємо у навчанні та перенавчанні через оплату курсів, щоб люди могли відновити своє життя й забезпечити себе самостійно.

Як ви визначаєте поняття «цифрове насильство» — що воно означає для вас у професійному контексті?

В українському законодавстві поки що немає окремого визначення «кібер» або «цифрового насильства». Формально виділяють чотири форми — фізичне, психологічне, економічне та сексуальне. А якщо насильницькі дії відбуваються онлайн — у соцмережах чи месенджерах — їх умовно відносять до кібернасильства.

Ми розуміємо це як будь-які дії з використанням інформаційно-комунікаційних технологій — інтернету, соцмереж, мобільних пристроїв тощо, спрямовані на шкоду людині: погрози, шантаж, злам акаунтів, поширення особистих даних, контроль доступу до сторінок. Часто воно поєднує риси психологічного, економічного або навіть сексуального насильства. Найчастіше це відбувається у соціальних мережах і месенджерах — Instagram, Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook.

Останнім часом ми спостерігаємо нову небезпечну тенденцію — використання штучного інтелекту для створення фейкових фото чи відео з обличчями реальних людей. Це нова тенденція цифрового насильства, яка лише набирає обертів.

Які прояви насильства щодо жінок і дівчат в Інтернеті ви спостерігаєте найчастіше у своїй роботі?

Так як ми працюємо по всій Україні, ми найчастіше бачимо два типи онлайн-насильства щодо жінок і дівчат.

Перший — це продовження домашнього насильства в цифровому просторі. Коли жінка намагається вийти з аб’юзивних стосунків, переїжджає або перебуває в шелтері, кривдник  або кривдниця може продовжувати тиск через повідомлення, соцмережі чи месенджери: погрози, шантаж, спроби контролю. Навіть після блокування облікових записів переслідування часто триває.

Другий прояв — використання Інтернету для вербування людей у торгівлю людьми. Жінок і дівчат залучають через соцмережі чи месенджери, а потім під час або після експлуатації надсилають погрози, щоб змусити мовчати або не тікати. Таке кібернасильство стає продовженням контролю і маніпуляцій, навіть коли постраждала вже фізично в безпеці.

Чи загострилася, на вашу думку, проблема насильства онлайн останніми роками?

Насправді складно сказати, наскільки зараз загострилася проблема цифрового насильства, адже офіційної статистики немає. Ми орієнтуємося лише на звернення — наприклад, на гарячі лінії, такі як «Ла Страда», де за перше півріччя 2025 року було близько 24 тисяч звернень, більшість із яких — від жінок. Проте збільшення звернень не завжди означає, що випадків стало більше. Це може свідчити і про те, що люди краще розуміють, куди можуть звернутися по допомогу та підтримку. А також про те, що онлайн-насильство — це теж насильство, і люди почали активніше шукати допомогу

На ситуацію вплинуло кілька факторів. По-перше, під час пандемії та загальної діджиталізації значна частина спілкування, роботи й навчання перемістилася у цифровий простір, що створило нові можливості для зловживань. По-друге, після початку повномасштабної війни Росії ще більше аспектів нашого життя перейшли в онлайн — і разом із цим зросли прояви насильства. По-третє, технічно стало складніше ідентифікувати кривдників через фейкові акаунти, використання VPN та загальну анонімність.

Окремий виклик — використання новітніх технологій, зокрема штучного інтелекту, для створення фейкових фото та відео з обличчями реальних людей. Це новий, але вже помітний інструмент тиску і шантажу.

Тому сьогодні ми бачимо не лише зростання кількості звернень, а й появу нових форм цифрового насильства, на які суспільство ще тільки вчиться реагувати.

Які наслідки цифрового насильства для жінок? 

Наслідки цифрового насильства для жінок і дівчат фактично такі ж, як і при будь-яких інших формах насильства. Їх можна умовно поділити на кілька рівнів — психологічний, соціальний і фізичний.

Найперше — психологічні наслідки. Це постійна тривога, страх, відчуття небезпеки. У реальному житті можна зачинити двері, а від онлайн-простору зачинитися складно. Людина перебуває в постійній напрузі, бо не знає, коли і звідки може надійти нова атака.

Друга група — соціальні наслідки. Після поширення особистих або згенерованих фото жінки можуть стикатися з осудом, втратою підтримки з боку близьких і друзів, ізоляцією. Це дуже болісно, адже замість допомоги вони отримують стигматизацію.

І, звісно, фізичні наслідки. Хронічний стрес призводить до психосоматичних проявів — проблем зі сном, апетитом, загострення хвороб. Може розвиватися депресія, можуть виникнути суїцидальні думки, наміри або, навіть, дії.

Іноді, щоб хоч якось впоратись, люди починають вживати алкоголь чи заспокійливі препарати. Це спосіб подалати постійним напруженням, але він лише поглиблює проблему.

Фото: ГО «Чистий аркуш»/Володимир Чепель

Як часто до вас звертаються зі випадками цифрового насильства?

До нас рідко звертаються саме з випадками цифрового насильства як окремого виду. Найчастіше це проявляється у складі інших ситуацій — домашнього насильства, торгівлі людьми чи експлуатації. Дуже часто онлайн-насильство стає його продовженням: кривдники телефонують, пишуть з різних акаунтів, шантажують чи переслідують постраждалу людину, не даючи їй спокою навіть після того, як вона фізично залишає небезпечне середовище.

Такі випадки можуть відбуватись паралельно — спочатку фізичне або психологічне насильство, яке потім переходить в онлайн-простір. 

Один із напрямів діяльності вашої організації — підтримка постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною. Чи фіксували ви випадки, коли ці злочини супроводжувалися також проявами цифрового насильства?

У нашій практиці випадки сексуального насильства, пов’язаного з війною, переважно мають фізичний характер. Це може бути як примусове оголення, спостереження за актами насильства, так і зґвалтування. Прямих прикладів, коли такі злочини супроводжувалися онлайн-діями, ми не фіксували.

Втім, нам відомі випадки, коли після пережитого насильства жінкам писали або телефонували з погрозами, щоб змусити їх мовчати. Такі дії можна розглядати як цифрове насильство, адже вони здійснюються через інформаційно-комунікаційні технології та мають ту саму мету — залякати, контролювати й позбавити людину відчуття безпеки.

Без розкриття особистих деталей, чи могли б ви навести приклад випадку цифрового насильства, який ілюструє характер цієї проблеми? 

Мені пригадується випадок домашнього насильства, яке мало чітко гендерно зумовлений характер. Жінка з двома дітьми — старшою, що вже жила окремо, і молодшою, малолітньою — тривалий час зазнавала контролю та принижень від партнера, з яким вона перебувала у незареєстрованому шлюбі.

Він забороняв їй працювати, спілкуватися з подругами, постійно перевіряв соціальні мережі, заходив у її акаунти, висував безпідставні звинувачення у зрадах. Коли жінка нарешті наважилися піти, насильство не припиняється — воно просто перемістилося в онлайн.З різних акаунтів їй почали надходити повідомлення з погрозами та образами. Вона розуміла, хто це робить, але довести не могла. Зрештою, щоб припинити переслідування, жінка змінила номер телефону та всі свої акаунти. Як вона сказала, «я хотіла залишитися на зв’язку зі світом, але зникнути для нього».

Наскільки українське законодавство і механізми захисту сьогодні здатні реагувати на такі випадки?

На мою думку, законодавство України у сфері протидії насильству загалом є достатньо розвиненим: є закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», нормативно-правові акти, постанови, кримінальний кодекс. Вони постійно переглядаються та стають більш людиноцентричними, враховують різні вікові та гендерні групи. Ратифікація Стамбульської конвенції теж демонструє правильний напрямок розвитку.

Але система залишається недосконалою. Наприклад, онлайн-насильство юридично не виокремлено, хоча воно існує. Багато залежить від реалізації на місцях — від соціальних працівнивниць/ків, психологинь/-ів, юристок/-ів, поліції, суддів. Для покращення потрібне регулярне та доступне навчання фахівців та фахівчинь, навіть тих, хто працює вузькопрофільно, наприклад лікарок/-ів чи працівників/-ниць ЦНАП. Вони мають вміти помітити «червоні прапорці» та направляти постраждалих на гарячі лінії, на кшталт 1547 — Урядова гаряча лінія з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству щодо дітей; 116-123 — Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації.

Ще одна проблема — ресурси для постраждалих. Для жінок і дівчат є державні центри допомоги, але їх замало. Для чоловіків таких можливостей немає. Постраждалі від торгівлі людьми отримують певну матеріальну підтримку, а постраждалі від домашнього чи гендерно зумовленого насильства — ні.

Важливо також профілактичне навчання та освіта — особливо дітей і підлітків, які проводять багато часу в інтернеті, щоб вони знали, що насильство у будь-якій формі — неприпустиме.

Що, на вашу думку, потрібно для подолання насильства в Інтернеті? Які рішення — від держави, платформ, громадськості — можуть бути ефективними?

Освіта дітей — ключовий інструмент для протидії цифровому насильству. Важливо працювати з усіма віковими групами: від дошкільнят до підлітків, бо сучасні діти дуже діджиталізовані. Уже трирічні малюки вміють користуватися гаджетами, дивитися мультики онлайн, а старші — грати в ММО-ігри [Massively multiplayer online game/ Багатокористувацька онлайн-гра], де можуть контактувати з потенційними кривдниками/-цями.

Онлайн-насильство може починатися як «fun» чи гра, але може перерости у шантаж і психологічний чи навіть сексуальний тиск. Дівчат, наприклад, найчастіше залучають до надсилання оголених фото чи відео, а потім шантажують.

Тому важливо навчати дітей, батьків і суспільство, що є «ОК», а що — ні. Дітям треба пояснювати, як розпізнати небезпеку в інтернеті, де межа, за якою — насильство, і що робити далі: телефонувати в поліцію, звертатися до соціальних служб чи гарячих ліній.

Ефективна просвіта працює через популярних блогерів і медіа, які зрозуміло і доступно показують проблематику онлайн-насильства та шляхи реагування. Важливо формувати в суспільстві нульову толерантність до насильства, підтримку для постраждалих та засудження кривдників.

Онлайн-насильство важко ідентифікувати, але реально йому протидіяти через знання, просвіту і доступні механізми допомоги. 

Як ідентифікувати цифрове насильство і що робити, якщо воно вже сталося?

Насамперед — прислухайтесь до себе. Якщо вам щось неприємно в онлайн комунікації, якщо ви відчуваєте страх, розгубленість або тривогу — не ігноруйте ці відчуття. Навіть якщо інші кажуть, що все «ок», прислухайтеся до себе і аналізуйте, що відбувається.

Далі — шукайте фахову допомогу. Є психологині/-ги, юристки/-ти, соціальні працівниці/-ки, які знають, що робити у випадках онлайн-насильства. Можна звертатися на гарячі лінії, наприклад: 

• 547 — Урядова гаряча лінія з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі  mта насильству щодо дітей; 
• 116-123 - Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації 
• 116-111 - Національна гаряча лінія для дітей та молоді, а також до гарячих ліній кіберполіції.

Найважливіше — не залишайтесь з насильством наодинці. Після звернення ви отримаєте консультацію щодо подальших кроків: змінити паролі, заблокувати акаунти, звернутися до поліції або соціальних служб.

Принцип простий: слухайте себе, не залишайтеся наодинці з проблемою і знайте, що завжди є люди, а також ресурси, які допоможуть.

Матеріал створено у межах кампанії «16 Днів активізму проти гендерно зумовленого насильства щодо жінок та дівчат». Висловлені у інтерв’ю думки та судження є особистою думкою героїнь та героїв і можуть не відображати офіційної позиції організацій, що підтримують кампанію.