«Право має працювати для людей», — Дар’я Гросул, консультантка аналітичного центру «ЮрФем»
Дата:
Дар’я Гросул — юристка-міжнародниця, посолка європейської молоді в Україні, консультантка Аналітичного центру Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем», молодша юристка Центру демократії та верховенства права. Дар’я щороку брала участь у маршах за ратифікацію Стамбульської конвенції, а тепер долучається до формування законодавчих змін, що забезпечуватимуть її впровадження. Дар’я є учасницею ініціативи для активної молоді «Рівність.Лідерство.Майбутнє» та авторкою адвокаційної кампанії «Без страху за спиною».
Що стало поштовхом до запуску власної адвокаційної кампанії? Чи був якийсь конкретний кейс або спостереження, що вказали на критичну необхідність законодавчих змін?
Поштовхом до запуску кампанії «Без страху за спиною» стала постійна наявність випадків домашнього та сексуального насильства, які залишаються болючою реальністю для тисяч жінок в Україні. Ми чуємо лише про частину таких історій, водночас безліч інших залишаються невидимими. На жаль, це не поодинокі випадки, а частина системи, де насильство часто замовчується, виправдовується або залишається безкарним. До того ж деякі прояви насильства досі не регулюються нашим законодавством. Наприклад, немає відповідальності за переслідування чи насильство в цифровому середовищі. Ми також не знаємо, чи не стикаються тисячі українок, які після початку повномасштабного вторгнення опинилися за кордоном, з домашнім або сексуальним насильством. А їм часто бракує знання мови, розуміння систем захисту або доступу до правових механізмів у новій країні, щоб допомогти собі самостійно.
Саме тому темою моєї інформаційної кампанії стала повна та ефективна імплементація Стамбульської конвенції. Цей міжнародний документ передбачає не лише інструменти для запобігання різним формам насильства та покарання за це, а й зобов’язує державу створювати систему підтримки для постраждалих. Для мене важливо, щоб кожна людина знала: вона не одна, її права — не абстракція, а реальність, яка має захищатися щодня й на всіх рівнях.
Чи змінилося ставлення до проблеми домашнього насильства з початком повномасштабної війни? Які тенденції ви спостерігаєте?
Одним з головних викликів є те, що тема насильства часто сприймається як «другорядна», особливо в умовах війни, коли увагу зосереджено на безпекових або економічних питаннях. Війна не скасовує потребу протидіяти домашньому чи сексуальному насильству, і статистика це підтверджує. За 2024 рік зафіксовано 2777 кримінальних проваджень про домашнє насильство. Це на 5% більше, ніж у 2023-му, і на 17% більше, ніж у 2021 році.
Які інструменти або канали ви використовуєте для привернення уваги до цієї теми?
Основною частиною кампанії є серія інтерв'ю на «Громадському радіо», в яких беруть участь народні депутат(к)и, експерт(к)и та правозахисниці. Вони обговорюють важливість впровадження положень Стамбульської конвенції та конкретні нововведення законопроєктів. До того ж ми готуємо публікації, які пояснюють суть законопроєктів та розкривають важливість їхнього впровадження, зокрема
№10420 – щодо зміни підходу до захисту прав дітей, які постраждали від сексуального та іншого насильства;
№11270 – щодо розширення системи захисту від домашнього насильства за межі України із залученням закордонних дипломатичних установ;
№12297 – щодо оновлення низки положень Кримінального кодексу відповідно до вимог Стамбульської конвенції.
Часто такі ініціативи стикаються з міфами або хибними уявленнями. Які з них вам уже доводилося спростовувати у процесі підготовки кампанії?
Один з найпоширеніших міфів полягає в тому, що Стамбульська конвенція «захищає лише жінок». Насправді ж вона спрямована на захист усіх постраждалих від насильства, незалежно від їхньої статі, що робить її універсальним інструментом. Безумовно, статистика показує, що жінки частіше стикаються з насильством — про це варто говорити чесно. Однак, сама конвенція враховує потреби всіх, хто постраждав від насильства, і забезпечує правову основу для їхнього захисту.
Як ви оцінюєте роль громадських організацій у процесі імплементації Стамбульської конвенції? Наскільки, на вашу думку, держава залучає або чує громадянське суспільство?
Без громадських організацій ратифікація Стамбульської конвенції просто б не відбулася. Громадські організації часто мають глибокий досвід роботи з постраждалими, що дозволяє їм точно оцінювати потреби людей, які стикаються з гендерно зумовленим насильством, а також виявляти недоліки в наявних механізмах захисту. І сьогодні саме громадянське суспільство сприяє допомозі постраждалим, навчає фахівців і фахівчинь та стратегічно адвокатує подальший розвиток національного законодавства відповідно до Стамбульської конвенції.
Яким ви уявляєте ідеальний результат цієї кампанії? Що має змінитись у законодавстві й у свідомості суспільства, щоб ми могли говорити про реальне втілення Стамбульської конвенції?
Ідеальний результат цієї кампанії — переконати народних обранців та обраниць у важливості прийняття законопроєктів, які повністю забезпечать виконання зобов’язань, що Україна взяла на себе після ратифікації Стамбульської конвенції. І, звісно, ефективне впровадження цих змін, щоб кожна людина, незалежно від її статі, віку чи соціального статусу, відчувала, що за її спиною стоїть ефективна та справедлива система правового захисту, здатна діяти в будь-який момент.
Матеріал створено в межах ініціативи «Рівність.Лідерство.Майбутнє», яка реалізується громадською організацією «Дівчата» в межах проєктів ООН Жінки «Посилення жіночого лідерства для стійких і мирних суспільств», що фінансується урядом Данії, та «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується урядом Швеції та втілюється у співпраці з Офісом Віцепрем'єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, а також у партнерстві з Міністерством соціальної політики України. Фінансову підтримку ініціативі також надає Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).